Їхати за кордон я не хотіла, але мене переконала моя близька подруга. Вона прибігла до мене в перший день війни, і порадила, щоб я з донькою їхала в Іспанію до її сестри, вона там давно живе і працює. Сама Вікторія їхати не могла, бо у неї 18-річний син, якого вона не хотіла залишати.
Ми з Вікою дружимо ще з часів студентства. Я першою вийшла заміж, а потім створила сім’ю і подруга. У них з чоловіком народився син. А у нас донечка з’явилася аж через 10 років. Весь цей час ми дружили сім’ями, всі свята проводили разом.
З часом Віка почала мені скаржитися, що вони з чоловіком живуть як чужі люди, почуття давно згасли, але розлучитися вони не можуть, бо моїй подрузі не хочеться повертатися в квартиру своєї матері, а свого житла у неї немає.
У нас з чоловіком є свій великий будинок, який ми будували разом. Також маємо спільний бізнес. Ростимо донечку. Я б сказала, що живемо ми добре. Тому я і не хотіла нікуди їхати. Та Віка переконувала мене, що так буде краще. Казала, що незабаром і сама до нас приїде. І мій чоловік теж вважав за краще, щоб я з донькою на якийсь час виїхала.
Сестра Віки добре нас прийняла, жили ми у неї, я отримувала соціальну допомогу, але і підробітки мала також. Але як би на чужині добре не було, я дуже скучила за рідним домом. Не переставала думати про те, як я повернуся і знову все буде, як було раніше.
В Іспанії я пробула шість місяців, Віка так і не приїхала до нас, все придумувала якісь відмовки – то одне у неї, то інше. Ми з чоловіком вирішили, що я ще побуду до кінця цього року, а далі побачимо по ситуації. Та я не витримала, зібрала валізи і вирушила додому. Хотіла зробити чоловікові сюрприз, у нього якраз день народження на початку вересня.
Вдома у нас були гості, небагато – одна моя подруга, Вікторія, яка сиділа за столом з моїм чоловіком. Вони були дуже здивовані, коли побачили мене з валізами на порозі. Віка стояла як вкопана, а чоловік став питати, що сталося, чому ми повернулися без попередження.
Атмосфера була занадто важкою Віка зібралася і пішла додому. Не знаю чому, але в голові у мене промайнула думка, що подруга у мене була не просто так, і приходила вона не тільки на день народження.
Я відчуваю також як змінився чоловік, у нас все не так, як було раніше. Коли його прямо питаю, що сталося, він каже, щоб я себе не накручувала.
Нічого не розумію, що насправді відбувається – я справді себе накручую, чи “якщо вам здається – то вам не здається”. Як жити далі? Я боюся, що так наша сім’я може розвалитися.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
