Людмилу, сестру свого чоловіка, я незлюбила відразу, як тільки ми з ним одружилися.
Перший час я жила у них, і бачила, як Людмила мене просто ревнує.
Та я з розумінням тоді ставилася до ситуації, бо розуміла, що молодша сестричка дуже любить свого старшого брата, і їй важко змиритися з тим, що тепер у нього є дружина.
Через 5 років ми стали жити окремо. Та мій чоловік не припиняв дбати про сестру, казав, що це його обов’язок, поки вона не вийшла заміж.
Проте, нічого не змінилося навіть тоді, коли у Людмили з’явився чоловік.
Зовиця постійно плакалася, що вони бідно живуть, що їй ні на що не вистачає.
І мій чоловік допомагав сестрі чим міг.
Я спочатку це терпіла, а потім набралася сміливості і припинила.
На багато років ми наче забули про цю ситуацію, а тепер все знову спливло.
Зараз мені 58 років, я на заробітках в Іспанії вже 18 років.
За цей час я чимало заробила – обом своїм синам по квартирі купила, наш будинок відремонтувала до невпізнання, та й відклала собі щось на старість.
Кілька днів тому я повернулася додому і заглянула у наш сховок.
Коли перерахувала гроші, то зрозуміла, що не вистачає двох тисяч євро, це як мінімум.
Питаю чоловіка – де гроші, а він каже, що я щось погано рахую, і там є все, що я висилала.
Я йому не повірила, і коли напосіла на нього добряче, він зізнався, що весь цей час давав гроші своїй сестрі!
Мені аж недобре стало! Що ж це виходить? Я гарувала на чужині, щоб утримувати не лише свою сім’ю, а ще й сім’ю зовиці?
Я ж Людмилі не раз пропонувала, щоб вона їхала до мене в Іспанію, і заробляла так як я.
Її донька вже давно доросла, так що вона могла спокійно їхати, та працювати зовиця не хотіла.
Вона просто приходила до мого чоловіка, а він давав їй з нашого сховку гроші (всі зароблені євро я йому додому висилала, бо довіряла абсолютно).
І що тепер робити? Подарувати “бідній” зовиці ці гроші, чи вимагати, щоб вона повернула мені все до копійки?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
