fbpx
Життєві історії
Я не раз говорила бабусі, що було б справедливіше заповідати квартиру своїм дітям навпіл, але бабуся вважала, що її діти вже влаштовані в житті і мають житло, а онукам буде потрібніше. Мамин брат переконав бабусю, що дешевше буде оформити заповіт на нього як на спадкоємця першої черги, а він в свою чергу пообіцяв бабусі і мені, що розділить все по-чесному між своїми дітьми і мною. Але чесного розподілу і своєї частки я так і не дочекалася

Спадщина, а точніше бабусина квартира, стала причиною того, що я не спілкуюся з своїм рідним дядьком і тіткою, які мене обдурили, інакше не скажеш. Моя бабуся за життя заповіла свою квартиру трьом онукам – мені і моїм двоюрідним брату і сестрі. У бабусі двоє дітей, моя мама і мій дядько, я спочатку говорила бабусі, що було б справедливіше заповідати квартиру своїм дітям навпіл, але бабуся вважала, що її діти вже влаштовані в житті і мають житло, а онукам буде потрібніше.

Мамин брат, мій дядько, переконав бабусю, що дешевше буде оформити заповіт на нього як на спадкоємця першої черги, а він в свою чергу пообіцяв бабусі і мені особисто дивлячись в очі, що розділить все по-чесному між своїми дітьми і мною. Мені ще тоді ця ідея не сподобалася, але особливо заперечувати я не стала, так як вважаю, що мені взагалі ніяка частина не призначена, просто маму в цій ситуації було шкода.

Колись давно мої батьки всиновили мене маленьку зовсім, а щоб ніхто мені не розповів, відвезли мене в іншу область подалі від «добрих» людей. А свою однокімнатну квартиру і бабусину двокімнатну поміняли на трикімнатну, яку бабуся заповіла чомусь онукам. Мама переживала, їй було прикро, але вона змовчала і нікому крім мене не скаржилася.

Бабуся прожила довге і гарне життя, до останніх днів сама себе обслуговувала, а в 89 років вона важко захворіла, потрапила в лікарню, потім тітка і дядько її забрали до себе, але прожила вона після цього лише три місяці. Треба віддати належне тітка взяла всі турботи на себе по догляду за бабусею, в лікарні я її іноді підміняла, а вдома вони вже самі справлялися.

На лікування бабусі скинулися всі внуки і діти, грошей навіть було з надлишком, тітка потім залишила їх, щоб належно провести бабусю в останню путь. Бабуся мала солідні заощадження, то ж на все, і навіть на пам’ятник за моїми підрахунками вистачило. Загалом далі все банально.

Після цього тітка заявила, що квартиру будемо ділити вже на чотири частини, так як вони доглядали за бабусею аж три місяці. А потім потай продали квартиру, я випадково дізналася. Коли зателефонувала запитати про свою частину, яку я збиралася віддати мамі, мені сказали, що вони мені нічого не винні, були якісь виправдання про те, що пам’ятник дорогий і оформлення угоди і взагалі вони таке пережили за три місяці, поки бабуся згасала, що не дай Бог – тому це їм компенсація.

А мені так прикро стало і за себе, я теж зараз хворію, тільки зі стаціонару виписали, потрібна ще довга реабілітація і за маму, якій взагалі нічого не дісталося і взагалі несправедливо, хоча й не дивно. А мама просила мене не сваритися з ними, не відстоювати свою частку, так як вона хоче продовжувати з ними спілкуватися. Але я не втрималася і висловила їм все, що думаю, та тільки толку з цього ніякого.

Ось тепер і думаю, а не розповісти чи про цю історію всієї нашої сім’ї і іншим родичам, я практично впевнена, що вони локшини на вуха навішали навіть власним дітям і онукам. Нехай вся сім’я знає, як несправедливо вони з нами поступили.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page