Мені 38 років, недавно я придбала будиночок для мами, мама завжди мріяла про власний город і сад. Тим більше, що вона на пенсії, багато часу, тепер може робити все, що хоче.
Моя мама на це заслуговує, бо в свій час все робила для того, щоб я ні в чому не потребувала. Нам з мамою ніхто ніколи не допомагав. Батько від нас відмовився. Бабуся за батьковою лінією взагалі мене знати не хотіла. А бабусі по маминій лінії вже не було. Ось і робили все удвох. Залишились тоді без житла, без грошей, майже на вулиці, тільки на кімнатку й вистачило. Потім якось зуміли все виправити.
Від мого подарунку мама довго відмовлялася, казала, що це дуже дорого. Але я їй нагадала, як вона копила на квартиру собі, а потім передумала і купила мені.
– Ти матимеш своє житло, буде. Ти ніколи не опинишся в такій ситуації, як я.
Мама впоралася. До закінчення університету я переїхала в свою квартиру. Не дуже велику і з поганим ремонтом, зате цілком свою. Мама постаралася.
– Якщо я маю можливість, то я можу щось зробити для тебе, – сказала я мамі, коли купувала будинок.
Заміж я не збиралася, мабуть, історія батьків так подіяла. А потім зустріла Сергія, на той час він знімав квартиру. Сергій прийшов жити до мене, коли зрозуміли, що готові. У мене була вже не та маленька квартирка, куплена мамою, а нова, велика, на яку заробила я сама.
Ми одружилися, Сергій здавався надійним, моя мама дуже раділа за нас. Проте у сім’ї Сергія все було не так добре, як би хотілося. Сергій, його брат та сестра не спілкувалися роками через те, що не могли поділити бабусину квартиру і дачу. Я прийняла це як даність, я не мріяла дружити з усією його сім’єю. Вистачало свекрухи.
– Подивися, як він гарно виглядав у цьому костюмі, – свекруха діставала численні альбоми, щоб показати, яким Сергій був у дитинстві. – Дуже гарний.
Приблизно так виглядало наше спілкування. Я чудово розуміла, що свекруха тільки вдає, що я їй подобаюся, адже ще при першій зустрічі я чула, як Марина Григорівна сказала синові: «Може ти ще передумаєш одружитися? Їй 38? Навіть на два роки старша за тебе. Я думала, що ти вибереш когось років 25-27».
Ось і всі стосунки. Тому я розуміла, що навряд чи сподобаюся свекрусі. Та й я особливо і не старалася.
За час нашого спільного життя вирішилося питання з квартирою бабусі Сергія. Мати її повністю переписала на дочку. Чому вона так вирішила, я не знаю, я не лізла в чужі справи, все ж таки це не мої родичі, тільки підтримала Сергія, коли він прийшов дуже сумним і все це розповів.
Якщо Сергій прийняв це більш-менш спокійно, то його брат образився на маму так, що перестав навіть дзвонити. Мама, яка не змогла змиритися з тим, що син перестав із нею спілкуватися, взяла та переписала на нього власну квартиру. Мовляв, аби без образ.
Я спробувала поговорити з Сергієм та його мамою перед цим:
– Не варто так робити, – порадила я. – Що, якщо Іван не чекатиме, а вимагатиме квартиру зараз? Він зможе це зробити.
Але свекруха мені сказала, щоб я не втручалася, бо вона краще знає. А я думала, що робитиме свекруха, якщо Іван попросить звільнити його квартиру? Сергій, звичайно, стверджував, що це неможливо, але на прикладі своїх родичів я розуміла, що можливо все.
А якось чоловік прийшов додому і сказав, що брат дав мамі тиждень на збори. Я спробувала заспокоїти чоловіка, сказала, що все буде гаразд, мама переїде до зовиці, там також гарна квартира. Хіба це проблема?
Та сестра чоловіка відмовилася. У неї діти і новий чоловік, там немає місця.
– Ти ж не збираєшся мені сказати, що…
– Мама поживе в нас. Вона сказала, що збирає речі.
– Стривай, – кажу, – твоя сестра отримала квартиру, тепер твій брат отримав, ти і мама залишилися без усього. На її бажання. Зате я тепер дістану свекруху на постійне проживання? Так не піде. Я не згодна.
Я взагалі не розуміла, до чого тут я. Я в них нічого не просила. Не заважала. Все робила сама. Стерпіла недобре ставлення свекрухи. Аби Сергій не сперечався з родичами. Але в результаті вона має за все це нести відповідальність?
– Отже, шукай варіанти заробляти більше і орендуй мамі квартиру.
– Ти знаєш, що на моїй роботі більше не заробити.
Сергій спробував закінчити розмову. Мовляв, усе вже вирішено.
Я все життя старалася для себе, для своєї мами, тепер і для Сергія, бо саме я заробляла більше, саме я оплачувала усі поїздки та купувала дорогу техніку в дім. Сергій навіть на продукти не завжди скидався, що вже там говорити.
За мій рахунок вони просто хотіли вирішити свої проблеми, але я не дозволила.
– Або шукай мамі квартиру, або беріть іпотеку, або йди. Я не вирішуватиму проблеми твоїх родичів. Твоя мама все робила для дочки та іншого сина, тільки не для тебе. Вона у нас не житиме.
Сергій пішов від мене, незабаром ми розлучилися. Чи правильно я зробила, не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
