Коли я вперше познайомила Івана з своїми батьками, вони, м’яко кажучи, були не в захваті від мого вибору. На той час Іван не мав постійного місця праці, а для моїх батьків, які і досі ходили на роботу, це було неприйнятно. Я ж вірила, що у нього тимчасові труднощі, і все скоро налагодиться. У мене була хороша робота, я заробляла дуже навіть непогано.
Я не послухала батьків, і все-таки вийшла заміж за Івана. Мама мене попереджала, що я дуже про це пошкодую, все так і вийшло. Після одруження ми пішли на знімну квартиру, яку оплачувала я. Чоловік і далі продовжував шукати ідеальну для нього роботу. Я весь день працювала, дуже втомлювалася, а ввечері ще вислуховувала чоловікові розмови, як важко нормально працевлаштуватися.
Через півтора року я пішла в декрет, у нас народилася донечка. Моя мама ще працювала, свекруха жила в селі, няньку я не хотіла брати принципово, то ж вирішила рік-два посидіти з дитиною вдома.
Саме в цей час наші стосунки з Іваном сильно зіпсувалися. Спершу ми довго не могли звикнути до ролі батьків, грошей не вистачало, одноманітний спосіб життя, відсутність сну, нудні обов’язки, в яких він практично не брав участі. Прийде з так званих пошуків роботи, поїсть і завалюється на диван. Коли грошей стало обмаль, Іван нарешті влаштувався на роботу, в сусіднє кафе, кухарем. Тоді вже допомоги від нього навіть не слід було чекати. Ввечері лежав з телефоном в руках: «Мене не чіпайте, я з роботи, я втомився».
Ніби я на роботу ніколи не ходила. Та й зараз, вдома, з дитиною, я теж сильно втомлювалася, але на це ніхто не зважав. Коли доньці виповнилося півтора року у нього з роботою зовсім погано стало, грошей взагалі не вистачало, тоді я вирішила вийти на роботу. Зарплата у мене була значно вища, то ж варіантів не було.
Ось тут він і сів мені на шию. Я приходжу з роботи, він нічого вдома не зробив, навіть повечеряти практично не пропонував, відразу дитину мені віддавав і йшов з дому. А якщо навіть і залишався, то з словами: «Не чіпайте мене, я весь день няньчився».
Після Іван вирішив організувати свою справу. Справа прибутку не приносить, швидше, ми лише втрачаємо, бо постійно треба вкладатися. Зате він гарно живе на всьому готовому і ще не задоволений, що я не випрала, не зварила, то ще що-небудь в цьому ж дусі. Не приготувала, а ти продукти приніс. Не випрала? А коли ти порошок купував, я сама і купую, і тягну все це з магазину.
Допомоги від нього ніякої, що не матеріальної, не фізичної, чоловічої по дому, але при цьому моїми справами він не цікавиться, він більше знає про плани друзів, про те, як вони провели день. Часто приходить пізно, коли дитина спить, і я. Може і зовсім не приїхати, залишитися ночувати на роботі. Ми практично не бачимося, ми нікуди не ходимо.
Розмовляти з ним неможливо, він завжди все так вивертає що я у виходжу у всьому винна. Я так від усього цього втомилася, сил немає. Моя мама радить розлучатися, поки не пізно, каже, що прийме мене з дитиною додому і навіть піде з роботи на пенсію, щоб сидіти з онукою. Що мені робити, я і сама не знаю. Ситуація не проста, але я і справді втомилася тягти все на собі.
Фото ілюстративне – linkedin.
