– О Господи, що це? – я не могла повірити, що бачу це на власні очі. Моя дитина, яку я залишила всього на кілька годин на бабусю, так змінилася, що я заледве її впізнала.
– Мамо, бабуся мені дозволила підстригти волосся, навіть в перукарню зі мною пішла, – радісно підбігла до мене Ліза. – Мамо, тобі подобається? – питає мене дитина, а я мовчу, наче мені мову втяло.
Я не могла повірити, що це сталося – волосся, яке ми відрощували кілька років, його просто немає. Ну хоч би довге каре, але ні, проста коротка стрижка, для дівчинки. Для мене це був повний крах.
Я ніколи не думала, що буду настільки ображена на свекруху через просту стрижку. Але так сталося, і ця ситуація стала лише однією з численних непорозумінь, які виникали в нашій родині з того часу, як я вийшла заміж за Дениса.
З Денисом ми познайомилися в університеті, і він у мене дуже хороший, а ось з його мамою, Тамарою Василівною, мені не пощастило з самого початку. Але я все одно вірила, що з часом все зміниться, і ми з нею знайдемо спільну мову.
Наше знайомство з Тамарою Василівною було дуже специфічним. Вона зустріла мене в їхньому будинку, одразу запитавши, чому я прийшла з пустими руками, а не принесла їй торт чи цукерки (хоча я була в гостях лише в перший раз).
Я спробувала виправдатися, що не встигла купити, бо приїхала прямо після роботи.
– Ну, нічого страшного, – відповіла свекруха, – але запам’ятайте: жінка повинна бути готовою до всього, навіть до того, щоб пригостити свекруху чимось смачненьким. Це наш обов’язок.
Я намагалася не ображатися, адже це був перший раз, і не хотіла створювати напружену атмосферу. Але щось всередині мене вже відчувало, що це буде не останній випадок, коли моя свекруха вважатиме, що вона все знає краще за мене.
Ми з Денисом одружилися через рік після того знайомства, і ось після весілля я потрапила у їхню сім’ю на повну потужність.
Спочатку все йшло непогано. Тамара Василівна, хоча й була дещо наполегливою в своїх порадах, не втручалася в особисті справи. Вона часто приходила до нас додому і приносила свої страви, хоча це й було для мене трохи нав’язливо.
Коли наша донечка Ліза народилася, Тамара Василівна була щаслива. Вона навіть сказала, що готова виховувати її замість мене, бо «я молода, мені треба працювати».
Але тоді я вирішила не звертати на неї увагу і пробачити. Це була її перша онучка, і я зрозуміла, що вона дуже хоче допомагати, навіть якщо інколи її допомога виглядала неприязно.
Кілька років пройшло, і Ліза підросла, стала справжньою маленькою принцесою. Я намагалася балувати її, як могла, і завжди намагалася бути прикладом того, як потрібно доглядати за дитиною.
Але вгодити свекрусі я не могла, з кожним днем Тамара Василівна все більше втручалася в процес виховання дитини, іноді ігноруючи мою думку і мої методи.
– Ліза, ти ж не будеш носити ці штани! – казала вона, коли я принесла їй новий комплект одягу. – Вони такі прості, треба дати дитині щось гарне, а не ось це!
І хоча я розуміла, що вона має свій смак, я намагалася пояснити, що для нас важливо не тільки красиве, але й зручне.
– Тамаро Василівно, вони зручні, і Лізі в них добре, – сказала я якось, намагаючись залишити ситуацію під контролем.
Але Тамара Василівна не зважала на мої слова. Вона по-своєму вважала, що я неправильно виховую свою дитину, а тому, що я не слухала її поради, завжди було важко знайти спільну мову.
Вона часто приходила до нас і самостійно «виправляла» мої помилки, навіть не запитавши моєї думки.
Але найбільше я обурилася, коли свекруха вирішила, що Лізі потрібно зробити стрижку, не порадившись зі мною. Я просто слів не могла підібрати. Я не хотіла, щоб моя маленька принцеса мала таку коротку стрижку, адже їй лише 8 років, і я мріяла про ніжну і милу зачіску.
Того дня я була на роботі, мене викликали терміново на вихідні, і я була змушена залишити дитину на свекруху, бо чоловік також в той день мав справи.
– Ліза, ходімо в перукарню, я тобі зроблю красиву стрижку! – сказала вона внучці. – Твоя мама зовсім не розуміє, що дівчатка повинні виглядати красиво і акуратно, а не ходити з довгими косами.
Ліза була щаслива, що бабуся візьме її в перукарню, і навіть не думала про те, щоб запитати у мене дозволу. Я дізналася про це лише пізніше.
Прийшовши по дитину, я побачила цю коротку стрижку і мені стало зле.
Я не могла зрозуміти, чому свекруха вирішила, що має право робити це без мого дозволу.
– Тамаро Василівно, чому ви не порадились зі мною? – сказала я вже спокійніше, але відчувала, як всередині мене кипить.
– О, це не велика проблема, – сказала вона, махнувши рукою. – Всі дівчатка мають короткі стрижки, вони зручніші і не потребують постійної укладки. Ти ж сама сказала, що часу на те, щоб заплітати її вранці, не вистачає.
– Але це не ваша справа! – я вже не стримувала емоцій. – Я сама вирішую, що найкраще для моєї дитини!
Тамара Василівна виглядала здивованою, як завжди, коли я висловлювала свої думки.
– Ти занадто хвилюєшся, Христино. Я ж роблю для вас усе найкраще, – сказала вона, піднімаючи плечі. – Просто не розумію, чому ти так не погоджуєшся.
Ці її слова мене обурювали, бо вона завжди ставила себе у позицію того, хто все знає, і щиро вважала, що її думка завжди найкраща.
Кожен її крок, кожна її порада завжди була піднесена з таким тоном, що я починала сумніватися в собі. Вона завжди вважала, що її досвід – це найкраще, а я повинна просто слухати і не заперечувати.
Іноді я хотіла висловити все, що накопичилося за ці роки, але часто, після кожної її поради, намагалася відступити. Бо якщо ми почнемо сваритися, то моя сім’я стане ще більш розділеною.
Але після того, як вона підстригла Лізу без мого дозволу, я зрозуміла, що більше не можу мовчати.
Ця ситуація стала останнім поштовхом до того, щоб я відкрито висловила свою думку і сказати свекрусі, що я маю право вирішувати, як буде виховуватися моя дитина. І хоча я розуміла, що це не буде легким шляхом, я була готова стояти на своєму.
Я вирішила, що більше не допущу такої ситуації і буду захищати свою родину від її порад.
А як ви вважаєте, чи мала свекруха право підстригти мою дитину без мого дозволу?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
