Я не хочу жити в квартирі разом з своєю мамою і її сім’єю. Я ще й заміж хочу вийти, свою сім’ю завести, своїх дітей. Ну чому я повинна жити з практично чужими мені людьми. Шкода, що бабуся не зробила заповіту. Як мені тепер бути – з дня на день вони приїдуть і нам таки прийдеться жити разом

Так вийшло, що мене виховувала бабуся, бо моя мама поїхала у світи шукати щастя. Я народилася не в шлюбі. У моєї мами були стосунки, але як тільки її хлопець дізнався, що вона чекає дитину, тут же кинув її.

Свого батька я ні разу не бачила, навіть на фотографії. Він відразу поїхав з нашого міста, а мама кинулася його шукати. Зі мною проблеми не було: бабуся жила сама, дідуся не стало багато років тому, ось мама мене на неї і спихнула.

Бабуся була проти, але що вона могла зробити, коли вранці на ліжку, замість мами лежала записка з докладними описами її переживань і про те, що їй треба терміново виїхати. А мені ще й року не виповнилося! Вона змоталися, надовго, майже на все життя. Зрідка – дзвінки по телефону і короткі зустрічі. Свого красеня вона так і не знайшла.

Не знаю, чому у бабусі вистачило духу на якийсь час пробачити свою недолугу доньку, але мати все ж приїжджала. Пам’ятаю, мені було 6 років і ляльку «Барбі». Пам’ятаю, як бабуся тоді вичитувала мою маму, що вона мені нічого не купує. А потім мій перший клас: мене веде бабуся в школу, а у всіх дітей є батьки. Мені дуже хотілося, щоб мама приїхала і побачила, який у мене гарний бант на голові.

Але дива не сталося! Другий раз вона приїхала на мій ювілей в 10 років. Вона розповідала, що живе разом з якимось чоловіком, але взяти мене не може, бо вони живуть в орендованій кімнаті. Чесно кажучи, на той час мене вже «відпустило» від матері, я і не збиралася їхати і бабусю кидати.

А потім мама приїхала на мої 16 років, причому вона знову чекала дитину. Привезла мені золоті сережки, і про щось довго говорила з бабусею в кімнаті. Я лише почула, як бабуся їй говорила: «Геть! Забирайся геть! Щоб я цього більше не чула».

Мама поїхала, а я все бабусю випитувала, про що була розмова, але вона мовчала. Це тільки зараз я дізналася, що мати вмовляла бабусю продати квартиру, поміняти двокімнатну квартиру на однокімнатну або хоча б продати дідову дачу. Їй дуже потрібні були гроші – мовляв, друга дочка скоро народиться, вона така ж внучка.

Але бабуся її вигнала. Це потім мені мати розповіла про це. Після цього випадку мама практично зникла, навіть не дзвонила. Вже з’явився інтернет, я її знайшла в одній з соціальних мереж. Але вона до мене якось холодно поставилася, прийняла в друзі, але нічого мені особливого не писала. Я просто в фотографіях стежила за її життям: ось вона, її співмешканець, маленька дитина, маленька кімната, відпочинок на річці, корпоратив на роботі та інше.

Я закінчила коледж, почала зустрічатися з хлопцем, але коли мені було 22 роки, моя бабуся сильно захворіла. Нам навіть довелося продати дачу дідуся – таким дорогим було лікування. Я навіть зі своїм хлопцем розлучилася – він не розумів, чому я приділяю так багато уваги своїй бабусі. Але в середині цього літа бабусі не стало. Мати навіть не приїхала, щоб провести її в останню путь.

Зате вона прилетіла на сороковини. Робила вигляд, що дуже сумує, що втратила матір. Але справжня причина відкрилася майже відразу. Мама мене попередила, що вона себе вважає першою спадкоємицею на бабусину квартиру. Сказала, що вона з сім’єю вирішили переїхати. – Але знай – ніхто тебе з дому не жене, – сказала вона. – Будеш жити в кімнаті зі своєю сестрою. Ви з бабусею самі винні – необдумано продали дачу, а так би ми розмінялися з доплатою».

Ось це так! Необдумано! Так ми цими грошима бабусі роки життя продовжили! І не можу я з ними жити – вони мені чужі: і вона, і цей її співмешканець, за якого вона навіть заміж не вийшла, і сестра-підліток! А вони вже речі почали пакувати.

Я не знаю, що мені робити. Бабуся дійсно не написала заповіту, не до цього було, але ж я вважала, що я успадкую цю квартиру, тим більше ми прописані в ній тільки вдвох були. Друзі і знайомі мені радять, щоб я до останнього відстоювала свої права.

Правда, вся наша рідня, напевно, буде на боці мами – з нею всі дружать, а бабусю мою чомусь не дуже любили, вважали, що це вона вигнала мати з дому, коли я народилася.

Я не хочу жити в квартирі разом з своєю мамою і її сім’єю. Я ще й заміж хочу вийти, свою сім’ю завести, своїх дітей. Ну чому я повинна жити з практично чужими мені людьми. Шкода, що бабуся не зробила заповіту. Як мені тепер бути – з дня на день вони приїдуть і нам таки прийдеться жити разом.

Фото ілюстративне – passion.