Старші сестри мого чоловіка…
У мого чоловіка є 3 старші сестри, які роблять наше спільне з ним життя нестерпним. За матеріалами
Свекруха народила свого єдиного сина в 35 років, як то кажуть, «для себе». До того моменту у неї було 3 дочки: одинадцятирічна Любов, п’ятнадцятирічна Надія і сімнадцятирічна Віра.
Свекруха відразу після народження дитини вийшла на роботу, залишивши синочка на піклування сестер. Вона працювала дояркою у себе в селі, йшла вранці і ввечері на кілька годин.
Єдиного хлопчика в родині дуже любили і балували. Сестри мало не сварилися, розбираючись кому була призначена перша посмішка.
Так і ріс мій чоловік в жіночому царстві, поки не надумав після школи в інститут поступати. Поступив, переїхав в гуртожиток в місто, за 100 км від рідного села.
В інституті ми і познайомилися, а на 3 курсі почали разом жити, він переїхав до мене.
І тоді моє життя перетворилося на пекло. Безперервне паломництво старших сестер до нас в гості, переходило всі мислимі і немислимі рекорди. Вони по черзі приїжджають «погостювати та подбати про бідного хлопчика».
Вони живуть у нас 360 днів в році. Спочатку одна приїде на пару днів, потім друга на тиждень, слідом третя на три-чотири дні. І кожна наводить свої порядки в моєму домі. Кожна!
А ще раз на рік приїжджає свекруха і місяць у нас гостює. Я втомилася лаятись з чоловіком через його родичок. На наше весілля вони всі з’явилися в чорному, ревіли і до останнього вмовляли брата не одружуватися, не псувати їм життя.
Я не господиня у власному будинку. Чоловік їм усім дав по комплекту ключів від нашої квартири. В особистому житті у нас повний штиль, адже в будь-який час дня і ночі до нас додому можуть вдертися гості.
Вони беруть мою косметику, перуть мою білизну. Приносять з собою продукти і викидають нашу їжу, адже їм видніше як годувати хлопчика.
А йому, хлопчику, вже майже 28 років. Я пробувала їх не пускати, змінювала замки. Але чоловікові незручно закривати перед ними двері. Він вважає, що це він винен в тому що у них немає ні чоловіків, ні дітей.
Адже вони його ростили.
Я втомилася від цього вічного натовпу родичок. Переводжуся на роботі в іншу філію, в інше місто, подалі від чоловікової рідні. Спробую забрати чоловіка з собою. А якщо не поїде – розлучуся, бо більше так тривати не може.
Фото ілюстративне, з вільне джерел.
