Я ніколи б не могла подумати, що в шлюбі можна бути самотнім. Але останнім часом я саме так і почуваюся. З боку у мене виглядає чудова сім’я: двоє вже цілком дорослих дітей, чоловік до всього беручкий, діловий, грошей вистачає. Але ми давно стали чужими людьми.

Я не кохаю свого чоловіка і не дуже впевнена, що він кохає мене. Він просто егоїст! І любить він тільки себе. А я – так… Щоб була. За це я його ненавиджу. Якою ж я була дурною, коли виходила за нього заміж! Заміж я вийшла у 18 років. Я була закохана. Для мене він був єдиним у світі. Я навіть не могла уявити своє життя без нього. Мабуть, в мене тоді ще не було досвіду, я зовсім не розбиралася в людях,

Але вистачає навіть однієї неприємної події, щоб зрозуміти, як ти помилилася, щоб зневіритися в коханій людині на все життя. Я кохала Олексія дуже довго і терпіла усі його вибрики. Він дуже хороший сім’янин, заробляє непогані гроші, до того ж, розуміється з дітьми. Але…

Вечорами нам навіть немає про що поговорити. Коли я запитую про те, як у нього справи на роботі, Олексій відповідає, що це мене не стосується. Більшу частину часу він зайнятий лише собою, своєю роботою і друзями… Мене ж він постійно контролює. Йому не подобається, коли я зустрічаюся з подругами. Це ж за його вимогою я пішла з роботи! Олексій хоче, щоб я належала тільки йому, а я від цього втомилася…

Коли я спробувала поговорити з чоловіком про розлучення, він чітко дав мене зрозуміти, що цього він не допустить ніколи.

– Я не дозволю тобі так осоромити мене перед знайомими, – відрізав Олексій. – Ти ніколи не отримаєш розлучення. І спробуй тільки почати цей процес.

Знаючи характер свого чоловіка, я розуміла, що він не жартує. Чесно сказати, я його боюся. Але останньою краплею стало те, що я дізналася, що мій чоловік вже кілька років крутить роман з молодою особою. Вона теж заміжня, і такий стан речей їх обох влаштовує. Йому зручно: там у нього любов, а вдома піклування і затишок.

Я навіть не мала сил плакати. Я просто розуміла, що треба щось робити. Але ж я без роботи, у мене немає житла і на руках двоє дітей. В таємниці від свого чоловіка я почала шукати собі роботу. Я вчилася на факультеті іноземних мов. Можу працювати перекладачем. То ж через деякий мені таки пощастило, зателефонував знайомий і сказав, що потрібен перекладач з англійської – в нього юридична фірма. Я без вагань погодилася. Спочатку працювала вдома. А коли отримала першу зарплату, наважилася поговорити з чоловіком.

– Я прийняла дуже важливе рішення… – сказала я Олексію. – Я йду від тебе.

Олексій лише посміхнувся. Йому здалося, що я з ним хочу пожартувати.

– Не жартуй зі мною так, ти ж знаєш, що я цього не люблю, – відказав Олексій.

– Це зовсім не жарти, я хочу розлучитися з тобою.

Олексій захвилювався, але вигляду не подав.

– Що з тобою? Припини верзти дурниці! – не витримав він. – Мені зовсім не подобаються твої вибрики.

Олексій різко схопив мене за руку.

– Цього я тобі зробити не дам. Чуєш? Ти належиш мені, й тільки я вирішую, підеш ти від мене чи ні.

– Відпусти, мені боляче, – твердо промовила я. – Я вже все вирішила і зроблю так, як хочу. Я більше не буду жити… з тобою, не буду твоєю власністю… Я ненавиджу тебе…

Чоловік розчепив пальці й ошелешено дивився на мене, наче не впізнавав. Завжди така тиха, сумирна – і раптом…

– Я не передумаю, – відказала. – Я втомилася бути твоєю тінню, з усім погоджуватися і всього боятися… Я переїжджаю до батьків разом з дітьми. Ти можеш з ними бачитися коли завгодно. На розлучення подам сама.

І тут сталося неочікуване – Олексій заридав. Стоячи на колінах, він тримав мене за руку і благав залишитися. Вперше у житті він відчував себе загнаним у глухий кут. Та я твердо вирішила, що назад дороги немає.

Олексій не здався, він ще довго приходив і просив повернутися, але я не скорилася. Через два роки я вийшла заміж за дуже порядного чоловіка, який був моїм колегою. Я зовсім не шкодую, що колись наважилася все змінити, адже ми живемо один раз. І чи варто витрачати своє життя на людей, які цього не заслуговують і вас не цінують.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.