– Хоч тобі і байдуже, але твій син одружується, і ти, як мама, мала б йому квартиру купити, – зателефонувала мені в Італію моя колишня свекруха.
Я сказала, що мені треба подумати, бо навіть не уявляю, звідки мені взяти мінімум 40 тисяч євро, щоб купити синові житло. Про те, що так колись може статися, я підозрювала, адже мій колишній чоловік і його мама – дуже непрості люди, таким вірити не можна.
Заміж я вийшла у 18 років. Мій чоловік Богдан був старшим за мене на 6 років, і дуже хотів сім’ю і дітей, тому навіть не пустив мене в місто вчитися, а одружився зі мною і забрав до себе.
Тоді я вважала, що мені дуже пощастило. Я сама родом з багатодітної сім’ї, мої батьки жили скромно, і я розуміла, що нічого мені вони дати не можуть.
А тут з’явився Богдан – один син у своїх батьків, з заможної і знатної родини, тож я не чулася від щастя, коли він забрав мене у свої хороми.
Свекруха мене не злюбила, вона вважала, що я занадто бідна для них, і що її єдиний синочок міг би собі і кращу знайти. Та коли вона побачила, що я все вмію робити, і не боюся жодної роботи – і корову обійду, і обід приготую, і грядки до ладу приведу, то трохи змінила своє ставлення до мене.
Батько Богдана був чудовою людиною, про свого колишнього свекра я згадую з теплотою. Він один в тій родині мене шкодував, і таємно приносив цукерки, які я дуже любила.
Чоловік майже з самого початку став мені зраджувати, та я це зрозуміла, коли у мене вже народився син. І Богдан, і його мама були переконані, що тепер я від них нікуди не дінуся, бо у мене є дитина. Я стала для них усіх дешевою робочою силою, мені ніхто навіть не дякував за мою роботу, лише картали, коли я щось не встигала.
Сусідка моєї свекрухи, яка вже почала їздити на заробітки в Італію, якось мене запитала, чи не хотіла б і я спробувати. Я сказала, що мене не відпустять, і що у мене є дитина, але тітка Ольга мені пообіцяла, що допоможе.
На наступний день вона вже пила у нас каву і розповідала, як щомісяця отримує по тисячі євро.
– А ти, Стефо, не хотіла б зі мною поїхати? – питає вона мою свекруху.
– Та ти що таке кажеш? Куди мені? – замахала та руками.
– Ну то невістку свою відправляй, вона молода, швидко заробить навіть на будинок, – запропонувала сусідка.
Ця ідея сподобалася моїй свекрусі, і вона вже сама стала наполягати на тому, щоб я на рік-два їхала в Італію.
– Дитинко, повір, тобі там буде значно легше, ніж у них, – обійняла мене тоді тітка Ольга і пообіцяла у всьому допомогти на чужині.
Так я і стала заробітчанкою. Мій чоловік майже відразу привів додому іншу жінку, але мені про це сказали чужі люди.
Сина мого свекруха так налаштувала проти мене, що він не хотів зі мною спілкуватися зовсім. Мачуху він кликав мамою, а від мене навіть слухавку не брав.
З Італії гроші свекрусі і чоловікові я висилала рік, а коли зрозуміла, що Богдан вже живе з іншою, то припинила давати їм свої євро, стала для себе складати.
Ще через три роки чоловік подав на розлучення, позбавили мене батьківських прав, і я зрозуміла, що тепер додому мені нема чого повертатися.
В Італії я вийшла заміж, народила ще одну дитину. Ми з чоловіком обоє працюємо, але живемо не надто багато, принаймні, у мене зараз немає зайвих 40 тисяч євро на квартиру для сина, який під впливом бабусі і тата в свій час від мене відмовився.
Не знаю, що мені робити. Як мама, я не зважаючи ні на що, відчуваю відповідальність перед своєю дитиною, і мене часто мучить сумління за те, що все так склалося. Але якщо розібратися, то в чому я винна?
Ці люди самі від мене відмовилися, позбавили батьківських прав, а тепер хочуть, щоб я сину квартиру купила.
А як би ви вчинили на моєму місці? Що порадите мені робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
