Щоб хто не говорив, але життя часто таке непередбачуване, важко підлаштуватися. Коли ми ще зовсім молоді, то на багато що не звертаємо уваги і абсолютно не цінуємо те, що маємо у своєму житті, а коли усвідомлює, то прикро від цього. Будучи в юному віці ми мріємо швидше вирости і полетіти з батьківського гнізда. Я не виняток з цього, на жаль. Як і всім, мені хотілося скоріше стати самостійною і почати жити дорослим і цікавим життям. Потім мені стало самотньо і я почала мріяти про швидке та вдале заміжжя. Вийшовши заміж, мені захотілося дітей.
Коли я стала мамою, то спочатку чекала, коли вже діти мої підуть в садочок, щоб мені стало трохи легше, бо я була такою втомленою, потім в школу, а потім, коли вони нарешті подорослішають. Діти подорослішали, роз’їхалися, побудували свої власні сім’ї. І ось ніби як довгоочікувана свобода, але я не помітила, як і наблизилася моя пенсія, і свободи стало занадто багато, дуже багато, тепер її не хотілося стільки зовсім.
Більшу частину свого життя я пропрацювала на посаді заступника директора дуже великого заводу. Я була шанована людина, яку всі поважали. А потім мене пишно і з почестями проводили на пенсію. І настала тиша. Тиша скрізь, де б я не була: мені більше нікуди не потрібно йти, мені більше ніхто не дзвонить. Все те, що ще недавно мені так допікало, суєта, пов’язана з роботою, разом пропало, і моє життя перетворилося на тиху, сумну старість. Тільки тепер, сидячи в порожній квартирі, я усвідомила, як я раніше не цінувала те, що мала.
Тільки я перестала ходити на роботу, так колеги припинили дзвонити і більше не цікавляться моїми справами. У дітей свої справи та турботи, їм зовсім ніколи мене відвідувати. Телевізор перетворився на мого постійного приятеля, хоч хтось поруч говорить, вже не так самотньо в порожній квартирі. А вечорами я дістаю свій старий фотоальбом, переглядаю фотографії і згадую щасливі дні. Я не знаю, як інші пенсіонери справляються з тугою і смутком, але я лише рік на пенсії, а таке враження, що я вмить перетворилася на старезну, нікому непотрібну стару бабусю, хоча в душі я ще молода жінка, хочеться спілкування, цікавого життя і яскравих вражень.
На мої скарги дочка порадила більше виходити в люди і спілкуватися з іншими пенсіонерами та сусідками. Якось розмовляла з сусідкою, і вона запросила мене на зустріч пенсіонерів в місцевому парку, вони там пісні співають і танцюють. Але мені така ідея припала до душі, я навіть уявити не можу, наскільки це не дуже гарно виглядає – в нашому віці танцювати на очах у всіх.
Нещодавно я розмовляла зі своюєю двоюрідною сестрою по телефону, так вона собі невеличкий город в селі завела і працює там: огірки та помідори вирощує. Я думала, може на балконі теж помідорів насадити, та все не можу на ринок сходити за розсадою. Одним словом навколо один смуток. Може, хто порадить, як можна радіти життю на пенсії, мені здається, що сенс життя зовсім зник? А молоді пораджу любити і цінувати, те, що маєте: свою роботу та молодість. А то старість підступна така штука: підкрадеться, і не помітиш, коли вже і на пенсії опинишся. А на пенсії розваг і радості життя ніяких, сиди та згадуй минулі щасливі дні.
Цінуйте люди зараз свої сім’ї, своїх рідних та близьких, своїх галасливих та неслухняних рідненьких маленьких діточок. Адже це є справжнє щастя та радість в житті, іншого немає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
