fbpx

Я нарешті зібрала необхідну суму синові на квартиру. Думала, що у вересні приїду додому і ми разом виберемо відповідний варіант. Але в кінці літа я захворіла, мені лікуватися треба, і на це потрібні гроші. Дітям я поки-що нічого не сказала, не хочу їх засмучувати, бо звикла всі свої проблеми сама вирішувати. Та, водночас, розумію, що зараз я не можу купити сину обіцяну квартиру

Мене звати Лідія Петрівна. Вирішила сюди написати, бо не раз читаю тут різні історії, і хочу теж отримати пораду.

Зараз я опинилася в скрутній ситуації. Я заробітчанка, вже 20 років в Греції працюю.

За цей час я настільки звикла до свого життя в цій країні, що навіть не уявляю, що буду робити, коли повернуся додому.

У мене троє дітей: дві дочки і син. Всі вони давно дорослі, мають власні сім’ї.

От тільки вийшло так, що донькам своїм я дуже допомогла – обом в свій час купила по трикімнатній квартирі, а сину до цього моменту я ще не дала нічого. Якраз збирала гроші, щоб купити і йому квартиру.

До тепер у мене все йшло розмірено, по плану. Але зараз все навалилося на купу.

Я нарешті зібрала необхідну суму синові на квартиру. Думала, що у вересні приїду додому і ми разом виберемо підходящий варіант.

Але в кінці літа я захворіла, діагноз серйозний, мені лікуватися треба, і на це потрібні гроші.

Дітям я поки-що нічого не сказала, не хочу їх засмучувати, бо звикла всі свої проблеми сама вирішувати.

Та, водночас, розумію, що зараз я не можу купити сину обіцяну квартиру. Просто так склалося.

Коли я про це повідомила сину, він дуже засмутився. Виявляється, у нього з дружиною зараз дуже непростий період, доходить чи не до розлучення, і син сподівається, що купівля квартири могла б врятувати ситуацію, яка склалася в їхній родині.

Я сказала, що не приїду цієї осені, і придбання квартири відкладається на невизначений термін.

А син мені якось різко так відповів:

– То я, значить, не Ваша дитина? Сестрам ви по величезній квартирі подарували, а мені абсолютно нічого! Мамо, так не чесно!

Я його розумію, і сама бачу, що нечесно виходить, але ж хто знав, що все так буде?

Сину я справді нічого ніколи не давала, бо тулила кожен євро докупи, інакше б я не наскладала на дві квартири.

Він чемно чекав своєї черги, та ніколи нічого не просив, бо розумів, що якщо я буду розпорошуватися на всіх, то не вистачить на серйозні покупки.

А тепер ось як склалося, мені лікуватися треба, і ці гроші мені потрібні.

Але як зробити так, щоб син на мене не ображався?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page