До весілля ми з чоловіком зустрічалися майже рік, весь цей час він намагався бути бездоганним – намагався мене розуміти і у всьому підтримувати. То ж коли він запропонував мені заміж, я відразу погодилася. У нас все було добре, поки я не народила дитину. З появою малюка мого чоловіка наче підмінили.
Я це усвідомила нещодавно – що з появою в нашій родині дитини, шлюб почав руйнуватися. І якщо спочатку це було не зовсім очевидно, то тепер мені повністю зрозумілі всі причини наших з чоловіком сварок і постійних конфліктів буквально ні на чому. Я б могла і далі це ігнорувати, проте розумію і бачу як шлюб руйнується у мене очах. Це навіть почала помічати моя мати, яка ніколи особливо моїм особистим життям не цікавилася.
Дитина у нас неспокійна, постійно плаче. Я щиро сподівалася на підтримку чоловіка, але він відверто цього не робить – з роботи повертається пізно,часто заходить до своєї мами і там просиджує всі вечори. Одного разу малюк був дуже неспокійним, і я теж в цей день себе погано почувала, тому мріяла, щоб чоловік скоріше повернувся і поносив трохи сина, а я б за той час відпочила. Та чоловіка не було. Я набрала номер свекрухи, хотіла, щоб вона покликала до телефону чоловіка. Але у відповідь почула:
– Що ти за мама, якщо не справляєшся з дитиною, – заявила мені свекруха. – Запам’ятай, жінки народжують дітей для себе! Мій син багато працює, тому йому теж потрібен відпочинок, а з вами він відпочити не може. До речі, він зараз спить, тому я його не буду турбувати.
Я поставила слухавку і заплакала разом з малюком. В той вечір до мене приїхала моя мама і допомогла мені. Я намагалася поговорити з чоловіком на цю тему, але він вирішив просто мене проігнорувати. Йому здається, що я себе накручую. Він тільки й знає, що ходити на свою роботу і зустрічатися з друзями або відсиджуватися у своєї матері. У мене складається враження, що він готовий на все, лише б менше з’являтися вдома. Але це ж неправильно, особливо коли у тебе маленька дитина. Який чоловік так чинить? Я питала всіх своїх подруг, вони кажуть, що нічого подібного в їх сім’ях не відбувається і чоловіки їм допомагають у всьому.
У відчаї я навіть дійшла до того, що почала обговорювати з ними своє особисте життя. Я не вважаю це правильним, але чоловік не залишає мені ніякого вибору. Після моїх розповідей вони були вельми здивовані поведінкою мого чоловіка. Відкрили мені очі, що це ненормально і звинуватили його у всьому, знімаючи з мене будь-яку відповідальність за те, що відбувається в нашій сім’ї. Їх можна зрозуміти – вони мої подруги і щиро бажають мені щастя.
У цій ситуації єдина людина, яка мислить об’єктивно, – це моя мати. Вона все аналізує, і іноді навіть каже конкретно, де я була неправа. Спочатку мені було трохи неприємно, але потім я зрозуміла, що тільки дивлячись правді в очі можна щось змінити. І я прийняла всі свої мінуси, почавши над ними працювати. Це мені дійсно допомогло. Я зрозуміла, що яка я втомлена не була б, я маю завжди знаходити час і для чоловіка. Я намагаюся змінюватися. Проблема лише в тому, що цього ще досі не почав робити мій чоловік.
Він так і залишився колишнім і навіть наміру не має щось міняти. Я розумію, що йому важко, адже він щодня йде на роботу, і йому хочеться відпочити, а не проводити весь час з дитиною. Але якщо ми будуємо сім’ю, то повинні терпіти всі труднощі разом, хіба не так? Чому він вважає, що відпочивати треба лише йому, а мені хіба не треба? Не знаю, що б я робила, якби не моя мама, яка дві години тратить на дорогу до мене, бо живе далеко.
Я вважаю, що з цим треба щось робити, тому що продовжувати далі так жити просто не можна. Я вже на межі, хочу розлучатися. Але моя мама радить не спішити, трохи почекати. Можливо, ситуація налагодиться, адже дитина постійно маленькою не буде.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
