fbpx
Життєві історії
Я мріяла поступити в університет і стати вчителем молодших класів. Але батьки мій вибір не підтримали. – Університет далеко знаходиться, ти до нього будеш по півтори години добиратися. А назад о котрій? Андрійка треба на танці водити. Батьки вважали, що я маю доглядати за молодшим братом, тому місце подальшого навчання мені вибирали за територіальною ознакою. Найближче до нашого будинку був кулінарний технікум, куди я і поступила на кухаря-кондитера. Але одного дня я вирішила, що сама буду розпоряджатися своїм життям

Коли мені виповнилося 13 років, у мене з’явився молодший брат, бо батьки давно мріяли про другу дитину. «Пощастило тобі з помічницею!» – радісно вигукували знайомі і рідня. Мати раділа, що можна в декреті не сидіти 3 роки, як зі мною. І коли Андрійкові виповнився рік, вона вийшла на роботу на повний день.

З ранку до нас приходила бабуся, а коли я поверталася зі школи, вона або засинала, або йшла додому. Брат залишався під моєю опікою. Мені потрібно було його і переодягнути, і помити, і погодувати, причому кашки-пюрешки завжди свіжі. Якщо батьки поверталися ввечері і бачили непомитий посуд або непрасовані кофтинки-штанці, починали мене сварити. Потім зазвичай переходили до перевірки уроків, а коли мені їх робити? У навчанні я, звичайно, скотилася.

– Машинка пере, посудомийка миє, а ти відпочиваєш тут цілими днями, про гулянки, мабуть, тільки думаєш! – говорили мені батьки, тим самим наголошуючи, що втомитися мені не було від чого.

Машинка пере, згодна. Але її потрібно ще завантажити, а потім всі речі розвісити, а ті, що вже висохли – попрасувати. Посудомийку мені вдень ​​включати не дозволяли , адже багато електрики бере, до того ж дитячий посуд треба було мити тільки руками. А ще я повинна була мити підлоги майже щодня – адже вдома маленький братик.

Трохи легше стало, коли брат пішов в садок. Батьки наполягли, щоб я забирала його відразу після обіднього сну і годувала вже вдома. Нехай так, але у мене було хоча б кілька годин після школи, які я використовувала для навчання.

Всі старші класи я мріяла поступити в університет і стати вчителем молодших класів. Але батьки мій вибір не підтримали.

– Університет знаходиться в центрі міста, ти до нього будеш по півтори години добиратися. А назад о котрій? Андрійка треба на танці водити. А ще підготовка скоро почнеться! Не вигадуй!

Батьки були непохитні, так що місце подальшого навчання мені вибирали за територіальною ознакою. Найближче до нашого будинку був кулінарний технікум, куди я і поступила на кухаря-кондитера. Перший семестр я майже не пам’ятаю, бо не хотіла там вчитися.

А потім втягнулася. Мені сподобалося випікати торти, робити тістечка і різні десерти. З другого курсу я знайшла підробіток – у вихідні працювала в одному кафе поряд з будинком. Батьки спочатку бурчали, що мене немає вдома, але я змогла відстояти хоча б цей особистий час. Коли я закінчила технікум, мене взяли на повну ставку.

Через деякий час до нас в кафе прийшов новий кухар. Ми почали зустрічатися, я затримувалася вечорами, і батькам знову це не сподобалося.

Кілька разів батько приходив зустрічати мене зі зміни, щоб я ні в якому разі не пішла гуляти з Дмитром. Якось вони влаштували мені сімейну нараду. Покликали бабусю, тітку з чоловіком. Посадили мене в центр кімнати і почали вичитувати, щоб я думати забула про наречених, прогулянках і інші розваги.

– З кафе звільняйся, – заявила тітка. – Я для тебе роботу в школі Андрійка знайшла, вже навіть домовилася. Будеш помічником кухаря.

Мамі ця ідея дуже сподобалася:

– Андрійко завжди під наглядом буде, до того ж там після обіду вже можна йти додому. Будеш встигати його на гуртки водити.

Звільнитися з кафе, де мене цінували, платили зарплату, де у мене все виходило і де працював мій хлопець? Я уявила життя, яке на мене чекало – сумна шкільна їдальня і життя, присвячене братику.

– Поки брат не закінчить школу, про заміжжя навіть не мрій! – строго сказав батько.

Я була дуже розстроєна їхніми словами. На наступний день я все розповіла Дмитру. І ми придумали ось який план. Він давно хотів відкрити своє кафе, збирав гроші, але цього було недостатньо.

Тому потрібно було шукати інвесторів або брати кредит в банку. Вдома я сказала, що мені потрібно відпрацювати два тижні. Не відпускають, мовляв, просто так. Батьки погодилися почекати цей термін. Інвестора ми, на жаль, знайти не змогли, зате знайшли нову роботу. Знайомий Дмитра працював адміністратором в столичному ресторані і запропонував його в новий проект, який відкривався в іншому місті.

Дмитро з’їздив на співбесіду і нас взяли на роботу. В мій останній робочий день мене відпустили раніше. Я забігла додому на пів години, поки ніхто ще не повернувся, швидко покидала речі в сумку, забрала документи і свою заначку і поїхала до Дмитра. Вранці нас чекала поїздка в нове життя.

Так, я люблю свого брата і дуже сподіваюся, що колись ми зможемо спілкуватися. На батьків я теж не ображаюся, я їх розумію. Але я і розумію, що поки живу з ними в одній квартирі, я мушу їх слухатися. Але я вже доросла і хочу сама розпоряджатися своїм життям. Сподіваюся, що на новому місці у нас все складеться, а мої батьки мене пробачать і зрозуміють.

Фото ілюстративне – georgiynn.

facebook