fbpx
Життєві історії
Я могла пів дня стояти на кухні, коли знала, що до нас має прийти мій колишній чоловік. Він начебто приходив з дитиною поспілкуватися, а насправді – до мене. А одного разу, це було перед 8 Березня, він прийшов до нас, приніс мені тюльпани, і сказав, що хоче повернутися в сім’ю. Запитав, чи я не проти. Я відповіла, що ні. Загалом, кинув потім він ту, розлучницю і повернувся до мене. Мені потрібно було 5 років, щоб зрозуміти, якою дружиною я маю бути

З Михайлом ми одружилися дуже молодими, нам було всього 21. Зналися ми з дитинства, так як були однокласниками. Наші батьки теж давно були знайомі, то ж з весіллям ми вирішили не зволікати, розписалися відразу, як Михайло прийшов з армії.

Моя мама мене попереджала, що Михайло молодий, що не нагулявся ще, і для того, щоб він став відмінним сім’янином, потрібні роки. Тільки ось я думала інакше, тому поспішала зробити чоловіка сім’янином – народила дитину і стала сама як дитина вередувати. Напевно, мій чоловік втомився від цих вимог, тим більше, на початку 90-х років не все так просто було дістати і купити, прогодуватися б.

Саме тому напевно в його житті з’явилася інша жінка, старша за нього, мудріша, яка не пред’являла йому ніяких претензій, а тільки підтримувала його у всьому. Пів року я нічого не знала, навіть не здогадувалася про зради, тільки ще більше нервувалася від того, що чоловік десь затримується, а коли він повертався, я влаштовувала йому чергову сцену.

А потім він сам мені все розповів. Сказав, що йде від мене, що ж тією жінкою йому добре: вона вислухає і пошкодує, а зі мною йому погано. Я і плакала, і благала, і просила пробачення, але він пішов. Намагалася знайти співчуття у мами, але вона ж мене попереджала, щоб я до чоловіка ставилася добріше.

Потім я намагалася утримати чоловіка сином – типу, не вернешся в сім’ю, дитину навіть не покажу, але чоловік приходив вдень ​​в садок до малюка, передавав йому подарунки. Хто шукає той завжди знайде! Аліменти він платив справно, але ми розлучилися.

А потім я вирішила на зло чоловікові вийти заміж. Мама мене відмовляла – мовляв, не треба робити нових помилок. У мене були варіанти женихів, але нікого я не любила – не мої вони, «хімії» між нами не було. Через рік розлуки я подала з одним хлопцем заяву в РАЦС, просто хотіла, щоб про це дізнався Михайло.

Він дізнався, але ніяк не зреагував, і тоді я відмовилася від заміжжя. Заспокоїлася, перестала підлити колишньому чоловікові, стала дозволяти з дитиною зустрічатися, хоч і шалено його ревнувала – до тієї, іншої.

А потім до мене почали доходити чутки, що ця парочка живе погано, мабуть один одному набридли. Через 4 з гаком роки колишній чоловік все частіше став навідуватися до нас. Я стала лагідною до нього, завжди накривала стіл. Я могла пів дня стояти на кухні, коли знала, що до нас має прийти мій колишній чоловік. Він начебто приходив з дитиною поспілкуватися, а насправді – до мене.

А одного разу, це було перед 8 Березня, він прийшов до нас, приніс мені тюльпани, і сказав, що хоче повернутися в сім’ю. Запитав, чи я не проти. Я відповіла, що ні. Загалом, кинув потім він ту, розлучницю і повернувся до мене.

Життя його і мене чомусь таки навчило, ми порозумнішали, я знайшла в собі сили пробачити ці 5 років, ми знову розписалися, а потім одружилися. Моя мама чомусь так і думала – що все складеться у нас саме так.

Нещодавно з чоловіком ми відзначили 20-річчя нашого другого весілля. Живемо чудово, душа в душу, син уже дорослий, свою сім’ю завів.

Я собі думаю – якби я тоді не знайшла б у собі сили пробачити свого коханого чоловіка через 5 років, то що б зі мною зараз було?! Я все зробила правильно, може мене хто і засудить. Але я думаю, що заради свого щастя іноді треба потерпіти, почекати і пробачити!

Фото ілюстративне.

facebook