fbpx

Я маю єдиного сина, тому коли він збирався одружуватися, я дуже зраділа, всі гроші з рахунку зняла, які багато років відкладала, і подарувала молодим. Я дуже тягнулася до своєї невістки, годила їй в усьому, бо розуміла, що вона мене доглядатиме на старості років. Все робила для неї, аж поки не взнала добре сваху свою

Вже відколи діти мої одружилися, то я намагаюся не набридати у їх житті ні своєму рідному синові, ні його дружині, просто зовсім не хочу бути надто нав’язливою для них.

Чомусь завжди думала, що так буде їм краще, та й не тільки їм, а нам усім, адже буде спокій і гарні відносини в родині.

Я зовсім ніяких порад їм не даю, вказівок їм не нав’язую, про свої думки і то завжди мовчу, не хочу набридати. І в думках немає у мене такого.

Телефоную до сина з невісткою я всього лише декілька разів на тиждень, дізнатися, як справи у моєї внучки, і то молодим в тягар, навіть телефон не завжди візьмуть, і не передзвонять самі ніколи. Наче повинність якусь відбувають у телефоні.

«Так, ні, все нормально!» – і пішли лише гудки далі.

У моєї невістки Валентини взагалі слова зайвого не витягнеш ніколи. Не знаю чому це так.

Нічого поганого я їй ніколи не робила, навпаки, постійно намагаюся догодити їй в усьому.

Синові моєму Павлові зараз 35 років вже. У нього сім’я: дружина Валентина і трирічна донька.

Відносини з невісткою у мене, можна сказати, такі собі ввічливо-нейтральні, холодком таким незначним, мати завжди старається змовчати і слова лишнього не скаже.

Я вже втомилася думати, чому то так у нас з дружиною сина склалося: ніяких конфліктів та суперечок з невісткою у нас ніколи не було, одруженню сина я сама щиро раділа, з молодою сім’єю разом не жила ні дня, нічого і нікого не ділили вони між собою, щоб якийсь осад залишився у неї в душі.

На перших порах я щиро мріяла подружитися з дружиною свого сина, це для мене було завдання номер один.

Я запрошувала частенько сина з дружиною до себе в гості, накривала багаті столи, на весілля зробила їм шикарний подарунок – багато грошей подарувала, майже на пів квартири, я ці гроші відкладала ледь не все своє життя.

Зняла з рахунку і віддала практично все, що було на той момент, ще й позичила трохи у друзів та родичів, а потім віддавала не один рік.

У мене одна дитина і я хотіла дати йому все, що могла.

Але теплих, дружніх відносин, таких, як мріялося я, не вийшло, на жаль – не дивлячись на всі докладені зусилля.

От кажуть, що нерозумна мати після весілля втрачає сина, а розумна знаходить дочку. Ну, мабуть, я нерозумна, бо дочки так і не знайшла, а я вже людина в літах.

У дружини мого сина своя мама є, чужа їй не потрібна. Сваха моя від них не вилазить ні дня. Їй все вони відразу доповідають, вона все знає, що у них там відбувається: що вони купили, куди поїхали, які плани на життя, як звати усіх їх друзів та співробітників.

А я у сім’ї свого сина абсолютно зайва, нікому не потрібна, хоча я робила їм лише добро і ніколи й слова недоброго не сказала. От наче чужа я людина їм, і все, як би я до них не горнулася, як би не старалася.

Минулого тижня кинулася, думаю – треба зателефонувати дітям, давно щось не чула їх, скучила за дітьми та дитятком, а самі вони мені ніколи не зателефонують.

Набрала сина свого я один раз, другий, третій – ніхто не відповідає, телефон не бере. Невістці телефоную – те ж саме виходить.

Пів дня ходила з телефоном в руці, набирала час від часу, чекала – думаю, може, зателефонують, як побачуть, що дзвонила їм не раз! Вся стривожилася, хвилюватися стала за них, а ніхто й не думав пекредзвонювати, у відповідь лише тиша.

Врешті-решт я вирішила набрати свою сваху, звичайно, коли вже втомилася чекати.

Кажу свасі – а де наші діти, бо я нічого не можу зрозуміти, вони телефон не беруть, коли їм дзвоню? А вона мені з такою насмішкою – так вони ж на відпочинок поїхали в Карпати, а там село якесь, знайомі їх там живуть, зв’язок не дуже добрий, та й відпочивають вони, не до розмов з вами!

Сваха ще й здивованим тоном до мене говорить, типу, що за матір така, що цього не знає.

А звідки мені знати щось? Мені ніхто ні слова не сказав ні про які Карпати, як і завжди!

Я теж не розумію, чому не сказати було? Я їх що, не пустила б, або з ними попросилася? Смішно навіть! Я ж йому рідна мати, а не якась чужа людина для них.

Поїхали вони в п’ятницю, а в середу до цього ми розмовляли з своєю невісткою по телефону, як завжди ні про що.

Я її запитала щось про вихідні, вона мені сказала – так нас вдома не буде. Ну я не стала з неї кліщами тягнути, чому не буде, мовчить, то я й не випитувала вже нічого у неї.

Хіба мало, може, в магазин за продуктами поїдуть, чи до друзів в гості. А тут он що! І ні слова про Карпати! Ні, ну я розумію, що звітувати і доповідати мені вона не зобов’язана. Хто я така, чужа їй людина.

А рідний син постійно на мене часу немає. Я його наберу – він то за кермом, то на роботі, то на нараді, а то так і зовсім взяти не може телефон. З ним ми тільки по справі спілкуємося, швидко, в декількох словах. А як зайнятий, то обіцяє передзвонити, кладе телефон, але ніколи не передзвонить мені.

І весь час я негарно виглядаю в очах своєї свахи, наче гіршої матері за мене немає, наче я не цікавлюся нашими дітьми зовсім.

Наприклад, про те, що її донька чекає дитину, я дізналася мало не за місяць до того, як дитя з’явилося на світ білий. Бачимося не кожен день, від сили, може, на місяць раз, живіт у неї невеликий був, та я й не придивлялася до неї, дитина, як дитина, вона завжди ще якось так одягалася, щоб не видно було.

Мати моєї невістки мені щось про онуків ще натяком якимось сказала, а я їй – мовляв, та коли ще ці онуки будуть, діти он живуть поки для себе, навіть не думають про дітей поки. Звичайно, подивилася вона на мене, якось дуже дивно, я відразу побачила це.

Може, каже, через пару місяців вже і будуть! А я – хлоп-хлоп очима, та й годі, мені хоч крізь землю провалитись. Так було неприємно, що й передати словами не можу.

Отак і живемо якось не по-людськи зовсім, відчуваю себе самотньою і нікому не потрібною, але ж вони найрідніші мені люди, а я вже у віці. Скільки мені залишилося того життя?

Можна сказати, єдина моя рідня. А що буде, коли я геть старенькою стану, про мене забудуть? Але ж до свахи моєї вони обоє ставляться з турботою та повагою, як до рідної мати хороші діти.

От чому буває так, що одну матір люблять, тягнуться до неї, а іншу – ні, лише оминути стараються?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page