fbpx
Життєві історії
Я маю єдиного сина, більше в мене нікого немає. І коли він одружився, я дуже хотіла, щоб невістка стала мені, як рідна донечка. Я часто ходила до них в гості, купувала продукти, прибирала, готувала їм їжу. Якось син сказав мені, щоб я більше до них не ходила, вони вже дорослі люди. Відтоді вони зі мною майже не спілкуються. Зате вони дуже добре ладнають з родиною моєї невістки: разом зустрічають усі свята, ходять один до одного в гості. І тоді я вирішила подарувати своїй невістці шикарний набір столових предметів, він був дуже дорогим для мене, думала вона краще буде ставитися до мене. Але якось син обмовився, що того набору в них вже немає, він у тещі на дачі

Наша сім’я – це не лише наші батьки та діти. Коли у мене з’явилася невістка, я зрозуміла, що її теж можна назвати частинкою нашої родини. Для мене було важливо спілкування з дружиною сина. Так, як у відносинах з невістками практично у всіх сім’ях виникають непорозуміння, я вирішила, що зможу стати хорошою свекрухою для дружини свого сина. І підготувала себе морально до відносин з цією жінкою.

Після весілля сина молода сім’я стала жити окремо. Я впевнена, що це правильно, адже так завжди краще для усіх. Але в душі мені дуже хотілося, щоб вони жили зі мною.

Незважаючи на те, що ми жили окремо, я намагалася піклуватися про сім’ю сина. Я готувала їм смачні вечері, робила різні приємні сюрпризи, гуляла з їх собакою, коли вони були на роботі, мила підлогу та прибирала в їх оселі. Але в один прекрасний ранок син сказав, що не потрібно приходити до них у квартиру і допомагати. І мені не варто забувати, що вони вже не діти і можуть самі з усім впоратися. Я думала, беручи на себе виконання деяких їхніх обов’язків, що зможу побудувати довірчі відносини зі своєю невісткою.

На мій превеликий жаль, дружина чоловіка не сприймала мене рідною людиною, вона ставилася до мене, як до чужої людини. Вона всіляко намагалася уникати спілкування зі мною. Син теж став рідко приходити до нас. Зате з рідними його дружини він спілкується добре, разом відзначають усі свята, ходять часто в гості та до себе кличуть їх. Виходить, що до батьків, які проживають поруч – немає часу заходити, а спілкуватися з родичами дружини, що живуть в сусідньому селищі, завжди є бажання. Я теж перестала заходити до них в гості. Хоча мені так хотілося прибрати в їх будинку, погуляти з собакою, віднести їм свіжих спечених мною булочок.

Я вирішила подарувати своїй невістці шикарний набір столових предметів, який був мені дуже дорогий. Так ось, думала я, буду продовжувати робити подарунки і приємні сюрпризи їй, так як у мене не залишається іншого виходу. А я так хотіла, щоб вона мені стала рідною донечкою, тому дуже старалася. Мені потрібно це спілкування. Адже крім сина у мене нікого немає, він єдина моя дитина. Скоро з’являться онуки, і я зможу гуляти з ними. Може невістка і змінить своє ставлення до мене.

А нещодавно мій син при нашій скупій розмові натякнув, що його дружина мій подарунок на дачу до батьків своїх відвезла. А я його так берегла, навіть не користувалася ним, він був, як новенький. Я щиро її його подарувала. Набір їй не сподобався? Або ж вона не сприймає мене як рідну людину? Як же налагодити відносини зі своєю невісткою?

Нещодавно зустріла її зі своєю сестрою, вони гуляли зі своєю собакою. Я часто бачу, що її сестри приїжджають до них в гості. Їм цікаво спілкуватися разом, а що я? Зі мною невістка сухо привіталася при зустрічі і пішла далі по алеї, весело щебечучи зі своєю сестрою, наче я чужа їй людина. Я не хочу скаржитися синові, тим більше звинувачувати в чомусь його дружину. Мені дійсно хочеться спілкуватися зі своїми рідними. Але я не знаю, як це зробити. Невже мені так і не вдасться стати частиною їх сім’ї? Допоможіть порадою.

Можливо, я щось роблю не так, що мене цураються рідні люди.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.