Я зараз вдруге заміжня, і мені “пощастило” мати дві свекрухи.
Перша свекруха була не погана жінка, але дуже залежна від думки свого чоловіка. Відносини у нас були спокійні, непорозуміння були лише зі свекром, тому що я не поміняла прізвище, коли виходила заміж. Коли я вирішила виходити на роботу, тому що грошей не вистачало на життя, довелося свекруху просити посидіти з Іванком, так як садок нас брали лише через пів року.
Роботу знайшла досить швидко, не далеко від будинку, з частковою зайнятістю на першу половину дня, чесно кажучи, я навіть не очікувала, що так може пощастити. На той момент я вже працювала вдома віддалено, в офіс вийшла на другу роботу.
Був кінець грудня. Свекруха вирішила, що їй зручніше їздити до нас, мені було байдуже, могли б і до неї додому дитину привозити. Вистачило бабусю десь на 2 місяці з 6-ти. Неповний грудень, короткі місяці січень і лютий, на початку березня, вона просто не приїхала після свята, вирішила, що її погано привітали. Хоча ми тоді з чоловіком купили квіти і торт, хотіли попити чай і відзначити свято, заздалегідь подзвонили, що приїдемо, а її вдома не було, до подруги пішла і телефон з собою не взяла. Ми почекали пів години і поїхали додому, залишивши подарунки свекру.
Вона подзвонила через дві години, з претензіями, чому ми не почекали, образилася і не прийшла сидіти з онуком. Чоловік працював з 10 ранку, так що нам потрібно було десь протриматися всього дві з половиною години. Перший час, чоловік брав дитину з собою на роботу, а потім приїхав мій двоюрідний брат, поки шукав роботу, сидів з нашим синочком. Брат був за няньку у нас весь квітень, травень і червень, потім сина взяла в село моя мама, вона тоді ще працювала, в липні у неї була відпустка, а в серпні у мене, так що до садочка ми якось протрималися.
А свекруха весь цей час чекала, що я не впораюся і попрошу у неї допомоги, але разом з чоловіком і моєю родиною обійшлися без неї. Зараз Іванкові шість років, він ходить в садок, на додаткові заняття в школу, на танці і його бабуся по батьковій лінії ні разу його не забирала і не відводила. Все сидить і чекає, коли ж я подзвоню і буду просити про допомогу. А ніколи, сама впораюся.
З другої свекрухою та ж історія. Попросила тільки один раз допомогти, коли потрібно було сходити перший раз в поліклініку з малюком, в місяць. Чоловік тоді у відрядженні був, сама б впоралася, але чоловік сказав, що його мама хоче взяти участь, я вирішила поступитися жінці похилого віку і запросила її зі мною сходити. У підсумку, всю дорогу слухала ниття, як далеко поліклініка , але вона була всього за 2 зупинки, в садок ми далі ходимо, а коли потрібно було заходити до кабінету фахівця, то свекруха вирішила вартувати коляску, на моє прохання допомогти, сказала, що не любить лікарні і хоче постояти на вулиці, а то дорогу коляску хтось забере.
Ось я не зрозумію, навіщо взагалі було приїжджати, якщо допомагати не збираєшся. Після відходу свекрухи, я зателефонувала чоловікові, все розповіла і попросила, більше не просити мене дзвонити його мамі, допомоги немає ніякої, тільки постійні скарги і розповіді про “раніше було краще”. Нехай сам їй дзвонить і розважає, мені потрібно з дітьми займатися і абсолютно ніколи вести світські бесіди зі свекрухою.
Моя свекруха вже мені не дзвонить вже більше трьох місяців. Постійно питає у чоловіка, як я справляюся одна з двома дітьми. Добре я справляюся! І уроки роблю, і купаю, і гуляю, і в поліклініку ходжу і в садок вожу. Тому що це мої діти, я їх народжувала для себе, а не для свекрух, якщо є бажання допомогти – не відмовлюся, залюбки прийму будь-яку щиру допомогу, а дзвонити, просити і чекати ласку, а потім слухати докори “я сиджу з вашими дітьми”, це не про мене. Мої дві свекрухи мене не люблять, я хороша мама, але погана невістка.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
