Ще в дитинстві я помітила, що мама якось неохоче спілкується з бабусею, татовою мамою. Ми жили у двокімнатній квартирі втрьох – я, мама і тато. А бабуся жила від нас окремо, у неї була своя двійка, яку вона обіцяли переписати на мене.
Коли мені було 16 років, батько занедужав. Батьки мої один до одного ставилися дуже тепло, мама намагалася робити все, щоб витягти батька. Тому вона погодилася на пропозицію бабусі, яка сказала, що заради єдиного сина готова продати свою квартиру. Єдине, про що вона хвилювалася, що в такому випадку я залишуся без спадку.
Квартира, в якій ми жили, була придбана до весілля моїх батьків, тому вона належала тільки татові, мама змирилася і сказала, що тоді її свекруха зможе переїхати до них, а виручені гроші від продажу її квартири підуть на допомогу татові.
Так і зробили, бабуся продала свою квартиру і поселилася в одній кімнаті разом зі мною. Спочатку вона і мама підтримували холодний, але ввічливий нейтралітет, але коли не стало тата, все змінилося.
Я, мама і бабуся були спадкоємцями першої черги, відмовлятися від своєї частки в квартирі бабуся не стала, цілком справедливо вважаючи, що вона просто залишиться на вулиці, а в свій час саме вона з чоловіком купила цю квартиру для свого сина. Та й своє житло продала через нього ж.
Через кілька років я вийшла заміж та народила дочку. Ми з чоловіком винаймали житло. А вдома залишилися мама і бабуся, які ніяк не могли знайти компроміс у спілкуванні.
Бабуся мені телефонувала і постійно скаржилася на маму, каже, що та навіть холодильник до себе в кімнату перетягнула. Я дуже переживала через цю ситуацію: розміняти квартиру і роз’їхатися вони не могли, жодна з них не купила б у цьому випадку собі житла, прийти з чоловіком і жити в батьківській квартирі, згладжуючи суперечності, теж було неможливим: кімнат лише дві.
-Ну куди б ми повернулися, – згадує вона, – на кухню втрьох із маленькою дитиною? Чи бабусю на кухню виселити? Теж не річ. Мама явно була не права, бабусю я дуже шкодувала.
Через кілька років життя з чоловіком, наш шлюб дав тріщину, ми розлучилися, я знову повернулася додому, і стала жити в одній кімнаті з бабусею.
А нещодавно ситуація загострилася до краю: мама задумала вийти заміж і привести чоловіка вона планувала в нашу квартиру. Майбутній вітчим мені не сподобався, і я запропонувала продати квартиру, а гроші поділити. У такому разі я б забрала з собою бабусю, вийшла б з декрету на роботу і змогла б купити квартиру в іпотеку, тим більше, що бабуся сиділа б із правнучкою.
Мама на такий варіант була згодна до того моменту, як покупець переказав їм гроші на різні рахунки. Вона вважала, що гроші треба ділити не по третині, а навпіл.
– Ну то й що, що вас двоє, а я собі що куплю? Зарплата маленька, кредит мені не дадуть. Ти моя дочка, ти маєш бути на моїй стороні і поділити гроші. Тоді буде справедливо.
Ділити гроші від продажу квартири навпіл я відмовилася. Ми з бабусею та донькою живемо в однокімнатній квартирі, у майбутньому я планую її продати і все ж таки взяти в кредит двійку.
Мама зі мною не спілкується, вітчим приходив з претензіями, вони змогли купити лише кімнату у комуналці. Добре, що не розписані кімната оформлена на маму. Вона вважає у всіх бідах винною саме мене і свою свекруху, по телефону дзвонить, каже нам неприємні речі. А як я ще мала вчинити? Сама з дитиною та бабусею піти у комуналку?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
