Я сама з чоловіком живемо у місті, а моя мама в селі.
Мамі вже 68, вона ще людина наче й не старенька, але здоров’я підводить, тому ми частенько з чоловіком їздимо їй допомагати.
Добре, що хоч село мамине розташоване близько до нашого міста, десь кілометрів 28.
Я щоразу приїжджаючи до своєї мами, через паркан бачила бабусю Ксеню.
Вона самотня, можна так сказати, давно, хоча у неї двоє синів живуть в Одесі.
Літній сусідці зараз 71 рік, але вона ще сама порається по господарству.
Бабуся Ксеня тримає двоє поросят, кури, гуси, качки.
Скільки я її пам’ятаю, вона завжди працювала, ох і господинею вона гарною була, аж до поки не стало її чоловіка.
А коли постаріла, працює, каже, що звикла до праці.
Та останні декілька років її рідні сини зовсім забули дорогу до матері, кажуть мають свої турботи та справи, тому й не навідуються в село.
Я стала сусідці допомагати, адже шкода її, ще й чоловіка просила робити важку роботу, адже зараз важко усім, потрібно допомагати.
Ми й город допомагали їй садити завжди, так і цього року, ще й полола я сама все з мамою, бо сусідка якраз занедужала тоді.
А це ми нещодавно на Закарпаття поїхали з чоловіком відпочивати на 10 днів, тому до мами не навідувалися десь 3 тижні, адже роботу мали вдома після відпустки.
А коли приїхали в село, то дуже здивувалися.
Мама стала розповідати, що до сусідки приїхали з сім’ями сини, тиждень в неї гостювали.
Вибирали огірки та помідори, викопали усю молоду картоплю, ще й свиней мати зготувала для них.
Як то кажуть, родичі їй добре прорідили господарство. І курей та гусей з собою забрали, лише трохи матері залишили.
Сусідка Ксеня дуже шкодувала дітей, адже в них в місті все дорого дуже, нічого свого немає, ціни ростуть, робота за копійки.
Невістки ще й наскаржилися, плакали біля свекрухи, а вона їх шкодувала лише, все готова була дітям віддати.
Але найприкріше, що бабуся Ксеня навіть шматка свіжини мамі не принесла, нічого не запропонувала хоча б на вечерю прийти, коли з родиною стіл накривала, хоча ми так багато зробили для неї, і постійно її кликали їсти, коли родиною збиралися.
Вона ж це чудово пам’ятає.
Роди на обібрала сусідку, як то кажуть в народі та й поїхали рідні, трохи шкода мені її.
Ну, думаю, нічого, вже як є, кожна мати хоче дітям своїм допомогти, але прикро на дужі від того, звісно.
Тільки родина поїхала, як бабуся Галя до мами прибігла:
– Наталочко, а коли твої вже приїдуть до тебе? Скоро нам картоплю копати!
Мама промовчала, не знала навіть, що їй сказати.
А я для себе зрозуміла, що нічого більше допомагати їй.
Нехай сусідка сама працює, або хай кличе дітей.
Я зараз добре знаю, що вона на нас образиться і ще ворога будемо під хатою мати.
Але хіба я не права?
Фото ілюстративне.