fbpx

Я коли приїхала з Італії, вирішила, що віддам дітям 30 тисяч євро, які я привезла з собою, а вони нехай або квартиру купують, або добудовуються, але щоб мої внуки мали де жити. Донька боязко взяла у мене ці гроші, а ввечері прийшов зять, і приніс мені їх назад, сказав, що йому мої італійські подачки не потрібні. Він гордим виявився, не хоче, щоб я йому все життя дорікала, що він живе за мій рахунок. Але я і не думала так робити! Я від щирого серця хотіла допомогти. Інші діти у батьків-заробітчанок просять гроші, буває що і вимагають, а тут я сама даю, а він відмовляється

В Італії я лише 3 роки, і за цей час такого наслухалася від інших заробітчанок, що вирішила, що я свої гроші нікому висилати не буду, а буду складати, а коли повернуся додому, то вирішу, що з ними робити.

Мені 55 років, за кордон я поїхала швидше через цікавість, ніж через брак грошей, бо жила я, можна сказати непогано.

Я давно вдова, ми з чоловіком разом ще в молодості збудували будинок, в якому я і жила.

У мене є єдина донька, але вона з чоловіком живуть окремо. Зять мені трапився хороший, хазяйновитий, я вважаю, що моїй доньці пощастило.

А мене подруга кликала, кликала, і я нарешті погодилася. Вона мені і роботу відразу знайшла, так що поневірятися по вокзалах і парках мені не довелося.

Перші три роки я додому не їздила, бо не мала відповідних документів. Заробляла я по тисячі євро в місяць, то ж за 3 роки я склала чималу суму.

Приїхала я додому з цими грошима, і думала їх в банк віднести, поставити на депозит. Але те, що я побачила вдома, змусило мене передумати.

Я вирішила всі гроші доньці віддати. Коли я їй принесла цю суму, вона навіть відмовлялася її брати, але потім я її переконала, що так буде краще.

Справа в тому, що я дізналася, що донька двійню чекає, а одна донечка у них уже є. Живуть вони, як я уже сказала, окремо, мають невеликий будинок.

Але після того, як у них народяться дітки, місця їм усім явно буде замало. То ж я вирішила, що віддам їм цих 30 тисяч євро, а вони нехай або квартиру купують, або добудовуються, але щоб мої внуки мали де жити.

Донька боязко взяла у мене ці гроші, а ввечері прийшов зять, і приніс мені їх назад, сказав, що йому мої італійські подачки не потрібні.

Він гордим виявився, не хоче, щоб я йому все життя дорікала, що він живе за мій рахунок.

Але я і не думала так робити! Я від щирого серця хотіла допомогти. Інші діти у батьків-заробітчанок просять гроші, буває що і вимагають, а тут я сама даю, а він відмовляється.

Я так засмутилася, що аж образилася, адже я хотіла як краще.

Донька, бачу, теж засмутилася, бо де ж вони ще такі гроші візьмуть?

І що мені тепер робити? Як правильно вчинити? Щоб і доньці допомогти, і зятя не образити…

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page