– Не подумай нічого поганого, синку, але твоя Зоряна тебе не любить, – обережно сказала я Олегу, коли той вкотре мені зателефонував, щоб я на нього будинок переписувала.
– Мамо, ти просто її не знаєш, вона не меркантильна зовсім, – захищає Олег свою майбутню дружину.
Я сина розумію, він закоханий, тому і не бачить очевидних речей. Я б теж так про майбутню невістку думала, але один випадок не дає мені спокою, я просто впевнена, що ця дівчина з моїм сином лише через гроші.
Вони влітку до мене в гості приїжджали, Зоряна хотіла побачити Італію і на морі відпочити, от Олег і відправив її до мене, каже, заодно і познайомитесь. Сам він залишився в Україні.
А Зоряна приїхала не одна, а з своєю мамою, мовляв, треба і свахам познайомитись також. Я не мала нічого проти, прийняла їх обох, бо у нас з Патриціо доволі великий будинок, місця усім вистачить.
20 років тому я поїхала в Італію на заробітки. Влаштувалася я на фісу доглядати одного літнього італійця, і там я познайомилася з одним з його синів.
Патриціо старший за мене на 12 років, вдівець, дітей не мав. Я йому сподобалася, і вже за рік я стала його дружиною. Такого я, звичайно, не планувала, але якщо вже так сталося, то я вирішила ризикнути.
Треба сказати, що я не прогадала, з чоловіком мені дуже пощастило. Він відразу сказав, щоб я і дітей в Італію забирала. Так що, і донька, і син виросли тут зі мною.
Доньці моїй теж пощастило, вона в Італії заміж вийшла, її чоловік – доволі багата людина. Так що за доньку я спокійна.
Син щось тут себе ніяк не міг знайти, тому повернувся додому. Я мріяла, щоб він одружився, знайшов собі пару, щоб один не був, і нещодавно Олег оголосив, що має наречену, Зоряну.
Я кілька разів спілкувалася з ними обома по відеозв’язку, і все наче було добре, дівчина мені сподобалася. Але коли вона в мене погостювала пів місяця, разом із своєю мамою, я зрозуміла, що все не так просто, як здавалося на перший погляд.
Зоряна і її мама не приховували свого захвату від того, в якому будинку я живу. Бо дім у нас з Патриціо і справді чудовий. А потім і мама, і дочка стали прямо мене розпитувати про гроші, про будинки, про те, що з цього всього перепаде моєму сину.
Я спочатку думала, що вони жартують, бо хто починає такі розмови на початку знайомства? Та вони не жартували зовсім, у них очі горіли, коли вони бачили, як шикарно я живу.
Коли мені їхні розпитування набридли, я їм прямо відповіла, що нічого мій син тут не отримає, бо все це власність мого чоловіка.
– Але ж ви – дружина. А Олег – ваш син, – зауважила невдоволено майбутня сваха.
Одним словом, ці люди мені зовсім не сподобалися. Вони жили у мене два тижні, і ні за що не платили – ні за житло, ні за їжу, ні за відпочинок. Ще й хотіли всюди поїздити, все подивитися, в дорогих ресторанах посидіти – і за все це платила я.
Поїхали вони, наче задоволені. Але син все частіше став мені телефонувати і просити, щоб я свій будинок, який я в Україні звела, на нього відписала уже.
– Цей будинок не потрібний ні сестрі, ні тобі, мамо. Ти ж не повернешся, так що тобі цей будинок не пригодиться, – каже син.
Мова йде про великий двоповерховий дім з величезною територією навколо, який записаний на мене. Ми з Патриціо любимо сюди приїжджати у відпустку.
Можливо, з часом, я і перепишу будинок на сина, але точно не зараз, особливо після знайомства з Зоряною і її мамою.
Але син мене не розуміє, каже, що я через свою жадібність позбавляю його сімейного щастя, бо Зоряна не хоче бути господинею у чужому домі.
І як мені тепер бути? Як зробити так, щоб потім про це не пошкодувати? Записувати будинок на сина, чи нехай все залишається так як є?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
