З моєю рідною сестрою Ніною ми жили собі дуже добре, з самого дитинства і до пенсії.
Нещодавно не стало моєї сестри, а її діти, мої племінниці, мене не пускають мене на подвір’я.
Коли багато років тому я вийшла заміж, я з чоловіком поїхала жити в місто, а вдома залишилася моя сестра Ніна.
Невдовзі вона вийшла заміж, привела зятя на наше подвір’я і стала господарювати.
Ми тоді жили дуже бідно, батьківська хата була стара, тому я вирішила все залишити сестрі, і ніколи, жодного разу, навіть словом не обмовилася про свою частку.
Наші чоловіки між собою потоваришували і стали їздити разом на заробітки.
Так у мене з’явилася квартира, а сестра з чоловіком збудували будинок.
Дітей у мене не було, а у сестри – дві доньки народилося.
Своїх племінниць я любила як рідних, ніколи нічого для них не шкодувала, завжди дарувала їм гарні подарунки.
Був час, коли сестра на кілька років на заробітки в Італію поїхала, то я за дітьми дивилася.
Потім не стало чоловіка моєї сестри, і вона повернулася додому.
Дівчата її заміж вийшли, живуть окремо, а сестра сама залишилася в своєму великому будинку.
Я хоч і прожила більшу частину свого життя в місті, але дуже люблю в село приїжджати.
У нас там з сестрою є город, ми його разом обробляли – садили картоплю, вирощували полуницю, нам це приносило неабияке задоволення.
А вечорами ми з сестрою сиділи на веранді, пили чай, про життя говорили.
Я вам так скажу – мати такі гарні стосунки з рідною сестрою – то велике щастя, і мені з нею дуже пощастило, бо поки Ніна була на цьому світі, я не почувалася самотньою.
На жаль, в грудні минулого року не стало моєї сестри.
Ці свята були найсумнішими, адже вперше за багато років я відзначала їх сама з чоловіком.
Племінниці не покликали мене до себе, але я розумію, у них свої сім’ї, своє життя.
Я кілька разів приїжджала в село, хотіла просто побути наодинці, але дочки Ніни закрили все на ключ, навіть ворота, так що тепер я навіть на подвір’я не можу зайти.
А днями я сама набрала старшу дочку Ніни, і кажу, що хотіла б потрапити в хату, адже скоро весна, треба готуватися город садити.
А племінниця мені сказала, що нема чого мені туди ходити, тепер це їхня власність, і швидше за все вони з сестрою це продадуть.
Від її слів мені стало дуже боляче, адже я в свій час для них нічого не шкодувала, а вони мене навіть на поріг батьківського дому не пускають.
Я вже радилася з чоловіком, я навіть готова свою квартиру продати, щоб цей будинок у них викупити, але мені грошей не вистачить.
Не знаю, що ще придумати. Як не втратити дуже дороге моєму серцю місце?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.