fbpx

Я кілька разів приїжджала в село, але племінниці закрили все на ключ, так що тепер я навіть на подвір’я не можу зайти. Днями я сама набрала старшу дочку Ніни, і кажу, що хотіла б потрапити в хату, адже скоро весна, треба готуватися город садити. А племінниця мені сказала, що нема чого мені туди ходити, тепер це їхня власність, і швидше за все вони з сестрою це продадуть

З моєю рідною сестрою Ніною ми жили собі дуже добре, з самого дитинства і до пенсії.

Нещодавно не стало моєї сестри, а її діти, мої племінниці, мене не пускають мене на подвір’я.

Коли багато років тому я вийшла заміж, я з чоловіком поїхала жити в місто, а вдома залишилася моя сестра Ніна.

Невдовзі вона вийшла заміж, привела зятя на наше подвір’я і стала господарювати.

Ми тоді жили дуже бідно, батьківська хата була стара, тому я вирішила все залишити сестрі, і ніколи, жодного разу, навіть словом не обмовилася про свою частку.

Наші чоловіки між собою потоваришували і стали їздити разом на заробітки.

Так у мене з’явилася квартира, а сестра з чоловіком збудували будинок.

Дітей у мене не було, а у сестри – дві доньки народилося.

Своїх племінниць я любила як рідних, ніколи нічого для них не шкодувала, завжди дарувала їм гарні подарунки.

Був час, коли сестра на кілька років на заробітки в Італію поїхала, то я за дітьми дивилася.

Потім не стало чоловіка моєї сестри, і вона повернулася додому.

Дівчата її заміж вийшли, живуть окремо, а сестра сама залишилася в своєму великому будинку.

Я хоч і прожила більшу частину свого життя в місті, але дуже люблю в село приїжджати.

У нас там з сестрою є город, ми його разом обробляли – садили картоплю, вирощували полуницю, нам це приносило неабияке задоволення.

А вечорами ми з сестрою сиділи на веранді, пили чай, про життя говорили.

Я вам так скажу – мати такі гарні стосунки з рідною сестрою – то велике щастя, і мені з нею дуже пощастило, бо поки Ніна була на цьому світі, я не почувалася самотньою.

На жаль, в грудні минулого року не стало моєї сестри.

Ці свята були найсумнішими, адже вперше за багато років я відзначала їх сама з чоловіком.

Племінниці не покликали мене до себе, але я розумію, у них свої сім’ї, своє життя.

Я кілька разів приїжджала в село, хотіла просто побути наодинці, але дочки Ніни закрили все на ключ, навіть ворота, так що тепер я навіть на подвір’я не можу зайти.

А днями я сама набрала старшу дочку Ніни, і кажу, що хотіла б потрапити в хату, адже скоро весна, треба готуватися город садити.

А племінниця мені сказала, що нема чого мені туди ходити, тепер це їхня власність, і швидше за все вони з сестрою це продадуть.

Від її слів мені стало дуже боляче, адже я в свій час для них нічого не шкодувала, а вони мене навіть на поріг батьківського дому не пускають.

Я вже радилася з чоловіком, я навіть готова свою квартиру продати, щоб цей будинок у них викупити, але мені грошей не вистачить.

Не знаю, що ще придумати. Як не втратити дуже дороге моєму серцю місце?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page