Вчора у мене був день народження, 64 роки мені виповнилося, в наступному році буде ювілей. Я нічого не святкувала, але думала, дочка з внуками прийде, посидимо, поговоримо, я і тортик спекла. Але прийшов привітати мене лише зять, причому – колишній, і подарунок він гарний купив – хустку мені на весну.
Хороший Іван у мене, але дочка з ним розлучилася ще 5 років тому. І сама з ним не спілкується, і мені не дозволяє. Каже, мовляв, він тобі ніхто! У тебе вже давно є інший зять, думаєш йому приємно, що ти Івана в гостях приймаєш? Якщо побачу в тебе ще раз його в гостях, каже, ми більше до тебе не прийдем.
Моїй дочці Вірі 40 років, зараз вона одружена, три роки тому знову вийшла заміж. З Іваном вони прожили 11 років і за цей час я полюбила його як рідного сина, тому я досі зберігаю добрі стосунки з колишнім зятем.
Мамою він мене не називав, але завжди кликав тещенькою. Чоловіка мого вже немає, він Івана, до речі, не дуже любив. Все через те, що в хлопця нічого не було. Але я завжди заступалася за зятя, у нього руки золоті, він вміє все зробити, я була впевнена, що він сам на все заробить.
Чоловіка мого раптово не стало за рік після весілля Віри. Зять тоді дуже мене підтримав, потім все організовував, і мене шкодував. Тай просто поряд був, забирав мене часто до них, щоб я не сумувала. Чаю наллє і посуд миє, або суп варить, і каже, каже, каже, щоб ми з Вірою про втрату не думали.
Онук народився, Іван був і за тата, і за маму, і за бабусю. І мені за няньку. Його навіть і кликати не треба: сам бачив у будинку всі неполадки і тут же їх усував.
Квартиру Віра з чоловіком купили двокімнатну, продали однокімнатну зятя і ще трохи додали. Дочка у мене з вищою освітою, коли онукові було 8 років її підвищили, почала носа задирати: і одягається чоловік не так, і говорить неправильно.
Я їй казала – Віро, ти бачила за кого йшла. Чим тепер чоловік не влаштовує? Заробляє він руками навіть більше за тебе.
Віра образилась на мене – мама її не підтримує. А потім розлучилися вони. Ініціатором стала дочка. Іван тоді не хотів розлучатися, приходив до мене і плакав.
Квартиру Іван залишив дружині: син же росте. Сам пішов на знімне житло. Аліменти платив, із сином бачився. До мене після розлучення не показувався пів року, а одного разу я йшла з магазину і бачу – на лавці сидить Іван, на мене чекає. Каже, що скучив, прийшов поговорити.
Я тоді його додому запросила, нагодувала, а він на наступний день мені все відремонтував. Відтоді ми з ним часто бачимося, він мені у всьому допомагає, наче син рідний.
Віра знала, що Іван в мене буває, іноді і з сином у мене зустрічався. Жартувала – ти його ще усинови та квартиру йому відпиши! Але особливо не ставила умов.
З теперішнім чоловіком Віри у мене зовсім не такі стосунки. Заробляє зять добре, але не такий душевний, чи що. Нема від нього тепла. Та й шафи рухати, крани ремонтувати та полиці навішувати він не буде, у кращому разі, грошей дасть, щоб найняла когось.
Свій день народження я святкувати не збиралася, але Іван прийшов з самого ранку – з квітами і подарунком. І якраз в цей час донька зателефонувала, як почула, що Іван у мене, образилася, сказала, що вони не прийдуть. Я їй кажу – Іван уже йде, але де там, вона і слухати нічого не захотіла.
– У Івана своє життя, – каже Віра, – він з жінкою живе, а до колишньої тещі в гості постійно ходить! Кому сказати, засміють, здався він тобі! Вибирай, колишній зять чи я.
Мене такими капризами не візьмеш. Онук уже дорослий. Сам прийде. Іван із жінкою живе? Ну, не в монастир же йому йти? Спілкуватимусь з Іваном буду. Ми роки один одного вважали рідними, рідними та залишилися. Він батько онукові. Та й просто людина хороша. Я по-іншому не можу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
