Коли я виходила заміж, мої батьки не вмішувалися, мовляв, вибрала – живи. Але з кожним днем я все більше розумію, що життя нема. Все частіше я думаю про розлучення, але зараз це неможливо з кількох причин. По-перше, у мене на руках маленька дитина, якій ще і року нема, а по-друге, мені нікуди іти.
Моя найкраща подруга якось не витримала і сказала мені:
– Тетяно, вибач, що втручаюся, але так жити не можна! Розлучайся – навіщо терпіти таке ставлення? Вже зрозуміло, що краще не буде.
Я і сама це добре розумію. Чоловік гуляє, скандалить, з дитиною не допомагає зовсім. Грошей вічно немає, зараз дійшло до того, що за комуналку кілька місяців не платили, так, дивись, і світло відключать … Нашій доньці десять місяців, я зараз в декреті зараз, природно, працювати не може і не зможу ще довго.
Подруга мені радить: – Забирай дитину і йди!
Їй просто говорити, а я не хочу засмучувати батьків! У них свої проблеми, здоров’я не дуже, навіщо їм переживати ще і за мене? Я доросла людина і сама повинна вирішувати свої проблеми, а не звалюватися на голову разом з дитиною до мами з татом … Мої батьки люди старого гарту і вельми консервативних поглядів. Самі вони в шлюбі майже сорок років, виховали двох дітей, живуть душа в душу, завжди разом. І у моєї старшої сестри доволі міцний шлюб. Мені соромно їм зізнатися, що коїться у мене в сім’ї. Адже вони щиро радіють і пишаються, що в їхньому оточенні «ніяких розлучень».
Якось я була у них на дачі, в гостях, і зайшла мова про їхню сусідку по ділянці! Чоловік у неї випиває, не працює, дружину не цінує. Дружина вийшла в декрет з другою дитиною, він декретні гроші забрав і прогуляв. І я почула, як моя мама так зверхньо каже, із засудженням – ну це взагалі, ні в які рамки не влазить. Я очі опустила, мені так гірко стало. Мати просто не знає багато чого, адже ця історія – точнісінько ніби моя.
В принципі, мої батьки хороші люди, часто заходять до нас в гості. Але у подробиці свого життя я їх не посвячую, намагаюся ніколи ні на що не скаржитися. До народження дитини все було ще більш-менш терпимо. Ми обоє працювали, були гроші на необхідне і не було боргів. Тепер же все пішло просто в рознос. Чоловік зовсім не дає мені ніяких грошей, гуляє майже відкрито, почав випивати. З кожним днем у нас все гірше і гірше. Одні крики і скандали, я вже так більше не витримую.
Я з дитиною практично живу на декретні виплати, причому, і їх дуже економлю. Чоловік навіть не питає, чи маю я за що дитині їжу купити, йому байдуже.
Подруга наполягає, що мені потрібно йти від нього. Але до батьків я не хочу принципово! Дотерплю, як-небудь, поки донька в садок піде, тоді я зможу на роботу влаштуватися. А якщо у мене будуть свої гроші, тоді і піти зможу. Зараз мені просто йти нікуди. Але до цього ще, як мінімум, два роки. То чи зможу я ще витримати стільки? Ніколи б не подумала, що у мене так складеться доля. Як жити далі?
Фото ілюстративне – lime.energy.
