fbpx
Життєві історії
Я і чоловік поспішали купити квартиру доньці ще до заміжжя, бо знали, що наш майбутній зять дуже бідна людина. Після весілля, донька привела зятя в ту квартиру на все готове. Ми давали їм гроші, приносили продукти, а потім чоловік влаштував зятя на хорошу роботу. Тоді вже він став заробляти і сам міг прогодувати себе і свою дружину. Ми з чоловіком тоді трішки заспокоїлися і стали збирати собі гроші на старість. Та родичі дуже нас засмутили, а найбільше я розчарована своєю донькою

Хочу сказати, що ми з чоловіком зробили все для того, щоб наша дочка ні в чому не мала потреби. Хоча жили ми зовсім не багато, кожну вільну копієчку вкладали в неї, а також намагалися приділяти максимум уваги. А вона виросла, і практично забулася про нас.

Коли дочка вчилася в школі, ми з чоловіком оплачували їй гуртки: гімнастику, плавання, малювання. Потім економили на всьому, але лише на собі, аби тільки вона нормально закінчила навчання. Коли подорослішала – ми з батьком влізли в кредит, аби тільки у неї був власний дах над головою, і щоб люди її не вважали за «безприданницею».

Коли доньці виповнилося 26 років, вона познайомилася з молодим чоловіком. Раніше у неї вже були відносини, але ні до чого серйозного вони не доходили, а з цим чоловіком вона мало не відразу зібралася йти під вінець, сказала, що лише за нього заміж вийде, адже вона знайшла свого єдиного. Нам з чоловіком її обранець не сподобався дуже – приїжджий хлопець з маленького села, з бідної сім’ї і без освіти, перспектив взагалі ніяких. Звичайно, не про такого зятя ми мріяли для своєї єдиної донечки. Намагалися якось м’яко її умовити, щоб вона не поспішала з’їжджатися зі своїм нареченим, і гарненько подумала, чи потрібно їй все це. Але розмови не подіяли на нашу доньку зовсім – вона привела свого нареченого в куплену нами квартиру, і поселила його там на всьому готовому. Чоловік цей навіть прогодувати її толком сам не міг, тому нам з чоловіком весь час доводилося передавати їм гроші і продукти. Виходить, що ми їх ще й годували весь цей час.

Загалом, сяк-так наші молоді зіграли весілля, хоча основну частину грошей давали ми, свекри тільки половину банкету з горем навпіл оплатили. Чоловікові довелося подбати про те, щоб влаштувати зятя на нормальну роботу, і завдяки цьому він тепер може забезпечувати нашу дочку хоч якось сам.

Думали весь цей час, що нашу турботу вони цінують, що почуємо за всі свої старання «дякую», але не тут-то було. Коли донька зі своїм чоловіком стала жити більш-менш самостійно, ми з батьком майже перестали їм допомагати, і стали відкладати хоч якісь гроші собі на старість, то ми відразу отримали від них тільки докори: мовляв, ми зятя не хотіли приймати, щастя своїй доньці не бажали, і намагалися її старою дівою залишити. Мені було так неприємно все це почути, але для дочки тепер існує тільки один авторитет – її чоловік, вона його слухається, і погоджується з ним у всьому, а він вселяє їй такі думки. Дуже прикро чути подібні слова від своєї найріднішої людини, якій ми з чоловіком хочемо тільки добра, і для якої нам нічого не шкода.

Здається мені, що все це почалося через те, що ми не дозволяємо зятю прописатися в квартирі, яку ми з чоловіком купили для доньки. Ще чого, і так ми його всім забезпечили, не вистачало тільки, щоб він потім при розлученні частину квартири нашої у неї забрав. Але як до дочки достукатися – не знаємо. Виростили зрадницю на свою голову, шкода, що вона така невдячна.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook