Я хотіла покликати свекруху на вихідні до себе, а вона не брала слухавку. П’ятий дзвінок, десятий, її все немає і немає. Я відразу ж взяла таксі і до неї! Вдома її не виявилося, а сусідка сказала, що вона в лікарні. Я застала свою свекруху  на підлозі – вона ридала і молилася, одна. Цей день я не забуду ніколи

Як не дивно, але в моєму випадку моя свекруха стала мені, як мати. Заміж я вийшла, чекаючи дитя, в 18 років. Але ця жінка прийняла мене, як рідну, ніколи ні в чому не дорікала. Здавалося, ми живемо в казці, але незабаром сталося дещо жахливе. Чоловіка не стало. За матеріалами

Бiль, істерики, безсонні ночі – все це ми пережили разом. Коли моєму синові було 10 років, я зустріла Андрія. Свекруха казала мені, що він дуже хороша людина, і потрібно будувати з ним майбутнє. Я ночами плaкала, згадувала свого чоловіка. Але час лікує, або ж просто створюється така видимість.

Ми одружилися, але свекруху свою я ніколи не забувала. Ми з сином постійно ходили до неї в гості, кликали її до себе. Вона так міцно цілувала онука, що очі мої наповнювалися слізьми. Я ж розуміла, що вона так справляється з бoлем від втрати сина.

І ось дзвоню їй, щоб покликати на вихідні до себе, а вона не бере слухавку. П’ятий дзвінок, десятий, її все немає і немає. Я відразу ж взяла таксі і до неї! Її вдома не виявилося, а сусідка сказала, що вона в лікарні з ночі, її дочку несподівано забрала швидка.

Поїхала в лікарню, побачила в коридорі її одну, що сидить на підлозі і ридає.

– Кать, я не можу втратити … – обняла мене міцно і знову заридала. Жодній матері я цього не бажаю. Відчувати бiль від втрати своєї дитини.

На щастя, з донькою все стало в порядку. Але я досі пам’ятаю, як свекруха, міцно притискаючи мене до себе, ридала.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.