Ми з чоловіком разом вже майже два роки і те, що я приймала перший час за заощадливість, виявилося звичайною жадібністю. З Назаром, моїм майбутнім чоловіком, стосунки закрутилися дуже швидко. Вже через чотири місяці ми зіграли весілля.
Чоловік тоді, та й зараз був турботливий. Він завжди мене слухав, у нас не бракувало теми для розмов.
Коли народився Артем, Назар в перший же день після виписки без страху взяв сина на руки і заколисав. Потім він нарівні зі мною займався дитиною. Він може його помити, переодягнути, вкласти спати, та й просто погуляти.
Єдине, що бентежило мене – мій чоловік не дарував мені подарунки і квіти. Для мене це не проблема. Назар завжди купував мені, що було необхідно. Він ніколи не відмовляв у купівлі речей, продуктів і іншого. Але ось маленькі приємності обійшли наші стосунки стороною.
Одного разу, я заради інтересу запитала чоловіка, чому за час наших стосунків він не дарував мені навіть квітів. Адже у мене була виписка з дитиною, день народження, маленькі свята, та й просто так я нічого не одержувала.
Назар в той раз промовчав, та й я не стала розвивати цю тему. Навіть пропозицію вийти за нього заміж, Назар робив без каблучки. Я тоді подумала, що проблеми з грошима завадили йому і не акцентувала на цьому увагу.
Але зовсім недавно, в ході розмови про наші фінанси, чоловік зізнався, що великий приплив грошей на роботі був в період, коли я і отримала від нього пропозицію. І коли я запитала, чому ж він не купив мені каблучку, він відповів: «Вибач, я просто вирішив заощадити, розгубився».
Чоловіка я дуже люблю, але почуття образи мене не покидає. Хочеться хоча б квітів без приводу.
Чи це правильно? Чи повинен чоловік економити на своїй дружині? Адже я хороша господиня, в домі завжди чисто, наварено, дитина доглянута. Я поки сиджу в декреті і не заробляю, нас забезпечує чоловік.
Коли я чую, як іншим жінкам чоловіки дарують квіти, дорогі подарунки, навіть автомобілі, то розумію, що у нас щось не так.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
