fbpx

Я хочу запропонувати своїй племінниці, щоб вона за мною доглядала, а я їй за це будинок свій перепишу. Але Настя не погоджується, каже, що у мене є син з невісткою, вона не може у двоюрідного брата спадщину відняти

Ситуація у мене дуже непроста, я літня жінка, яка потребує догляду і підтримки, а її немає.

У мене є 43-річний син. Вадим у нас з чоловіком був єдиною, пізньою дитиною. Ми хоч і небагато жили, але синочку своєму намагалися дати все необхідне.

Вадим після школи в столицю поїхав вчитися, там і залишився, бо роботу знайшов.

Згодом одружився. Невістка марила закордоном, і таки переконала сина виїхати.

Тепер вони вже 10 років в Канаді живуть, і за весь цей час син жодного разу не приїжджав додому.

Телефонує мені зрідка, а так то я про нього нічого не знаю.

Поки мій чоловік ще був живий, ми вдвох якось давали собі раду. Але 3 роки тому його не стало, і мені без нього дуже складно.

Пенсія у мене невелика, виручають грядки, на яких я біля хати вирощую таке саме необхідне – картоплю, моркву, бурячок.

Сестра у мене є рідна. Вона має двох доньок. Одна біля неї живе, а інша – в невістки пішла, в нашому селі.

Я так розумію, що живеться їй біля свекрухи несолодко. Тому я сама запропонувала Насті, щоб вона з дітьми і чоловіком до мене переїжджала. А згодом я на неї дім дарчою оформлю, і буде вона єдиною власницею.

Будинок у мене середніх розмірів, то мій чоловік в свій час постарався його трохи відбудувати, то ж місця всім вистачить.

Але Настя каже, що не може погодитися на мою пропозицію, бо не знає, як це сприйме мій син і його дружина.

– Зрозумійте мене правильно, тітко! Я з своїм двоюрідним братом не хочу на все життя ворогами залишитися через спадщину, – пояснила мені Настя.

– Так Вадим же повертатися не збирається, – кажу.

– Це сьогодні він не збирається, а завтра всяке може бути, – відповідає Настя. – Вадим, на скільки я знаю, житлом не забезпечений в Канаді? То ж, вибачайте, але погодитися я не можу. Я зараз до Вас переїду, все зроблю, а потім вони повернуться, і стануть мене виганяти? Не хочу я такого.

Я Настю і розумію, і не дуже. Я ж кажу їй, що дарчу на неї оформлю, після цього які вже можуть бути претензії до неї?

А вона завелася, що то не по-людськи виходить.

А мене залишити одну, на старості років, це – по-людськи?

І що мені робити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page