Я довго не могла вийти заміж, ніяк не зустрічався мені такий чоловік, з яким не страшно було б пов’язати свою долю. І ось, напередодні свого тридцятиріччя я зустріла Остапа. Він був моїм ровесником, ще жодного разу не був одруженим. Тоді мені здалося, що це доля. Я була в захваті від його манер, від його ставлення до життя і до мене особисто.
Мої ж батьки, на відміну від мене, сумнівалися – чи годиться він мені в чоловіки, адже він якийсь нецілеспрямований, тихий, а головне – не багатий. Я ж з доволі заможної родини. З «приданого» за ним нічого не було: він сирота, який жив з бабусею і дідусем. Це недавно він став спадкоємцем їх квартири, а тоді взагалі був без нічого. Але мої тато і мама подумали, що мені треба заміж, тому дали йому шанс стати хорошим зятем. Незабаром ми зіграли наше весілля.
Ми почали жити з моїми батьками. Вони відразу взялися за Остапа. Мій тато запропонував йому здати на права, а потім навіть подарував йому машину. Влаштував до себе на фірму на роботу. Батько дуже ним задоволений, каже, що зять прийшов в нашу сім’ю «ні риба, ні м’ясо», а зараз у нього багато перспектив і прагнень. І мама моя прям обожнює зятя, а він вважає її своєю рідною матір’ю, адже свою він майже й не пам’ятає.
А ось два роки тому не стало бабусі і дідуся Остапа, вони залишили внуку свою квартиру, то ж ми зробили там ремонт і переїхали в нове житло. Все змінилося після того, як я народила доньку. Мені було важко, чоловік весь час був на роботі. Я постійно повторювала Остапу, що втомилася, але це не давало ніяких результатів. Він і далі приходив дуже пізно, втомлений. Чоловік розривався між мною і роботою, а мій батько йому говорив: «Давай, працюй, не звертай уваги на жіночі примхи, всім жінкам тільки гроші потрібні!».
Чоловік послухався тата. Цілий рік він працював, приходив додому, скидав черевики і падав на диван спати, іноді навіть не повечерявши. І так без вихідних. Мені було важко, але в голову мені ще не приходило розлучатися. Але між нами виникло стільки непорозумінь, що, здається, ми просто перестали чути один одного.
І ось уже третій рік ми живемо в цій квартирі, дитині скоро стільки ж, і я раптом зрозуміла, що не люблю більше свого чоловіка. Я рада, коли його вдома немає. Почала думати про розлучення, але коли прохопилася про це своїм батькам, вони були проти, особливо тато.
Він каже, що у них багато спільної роботи, Остап за ці роки став його правою рукою, тому він свого зятя нікуди не відпустить. А мені тато порадив заспокоїтися. І лише тепер я зрозуміла, Остап так намагався сподобатися моєму батькові, що зовсім забув про мене.
Мені не хочеться готувати йому їжу, не хочеться доглядати за ним. Але колись такого не було. Не розумію, як за п’ять років все могло так кардинально змінитися.
Я хочу розлучення, а батько наказовим тоном каже, щоб я не вигадувала, бо Остап для нього тепер наче рідний син і він його в образу не дасть. Не знаю, що мені робити – жити з чоловіком заради спокою батьків, чи все ж наважитися на розлучення, але я зовсім не маю куди йти, батько сказав, що назад мене не прийме.
Як жити далі, чи можливо повернути почуття, які вже згасли?
Фото ілюстративне – dreamstime.
