Так вийшло, що я зі своїм чоловіком Павлом познайомилася декілька років тому.
Спільних дітей в нас немає, на жаль, з цим у нас зовсім не склалося.
Але в мого чоловіка є дві доньки Ольга – 3 роки і Людмила – 15 років.
Недавно, мій чоловік забрав до нас жити свою старшу доньку від першого шлюбу.
Людмила вступила на навчання і, щоб не орендувати квартиру, яка коштує чимало, і не платити великі гроші, чоловік вирішив забрати її до нас, адже можливості ні в кого не було орендувати їй окрему кімнату чи житло, а місця в гуртожитку не було.
Я, звісно, і не могла бути проти, адже це його рідна дитина, і це зрозуміло, що в такій ситуації, нормальний батько хоче забрати її до себе.
Як тільки Людмила почала в нас жити, я вже тоді досить добре зрозуміла, що все буде не так просто, як здавалося на перший погляд, адже бачила її характер і поведінку.
Зізнатися щиро, я старалася добре ставитися до доньки свого чоловіка, адже вона ще зовсім дитина, якби там не було.
Я в усьому намагалася йти їй на поступки, завжди першою старалася до неї заговорити, щоб вона себе почувала впевнено і комфортно поруч зі мною, робила перший крок до неї на зустріч завжди.
Але, як виявилося, Людмила зовсім цього не цінувала.
А зовсім віднедавна донька Павла навіть їсти з нами сідати не хоче разом за один стіл, як не дивно.
Справа в тому, що ми з Павлом звикли їсти з одного посуду.
Нам так зручно з чоловіком давно так.
Ми не розуміємо, навіщо забруднювати купу посуду, якщо можна брати їжу з однієї тарілки, наприклад, а щоб не падало на стіл, під виделкою ми підтримуємо їжу кусочком хліба.
Це вже як традиція у нашій маленькій сім’ї, і мені це подобається, та й Павло вже так давно звик
Так ми з чоловіком їмо все, як першу страву так і другу.
І все це нас цілком влаштовувало, ніхто проти не був, ми ж свої люди, можна сказати.
Людмила спочатку теж з нами їла разом за одним столом, коли ми усі збиралися, а потім я стала помічати, що донька мого чоловіка почала сідати їсти перед нами або після нас.
А все для того, щоб їсти окремо.
Я вже не один раз просто намагалася спокійно пояснити їй, що це така невелика сімейна традиція, що так негарно з її сторони по відношенню до нас робити.
Людмила на мене образилася, і відразу пішла до своєї кімнати.
Після тієї нашої розмови, донька чоловіка стала рідше спілкуватися зі мною.
Коли я кличу її до столу снідати, обідати або вечеряти з нами вона вже не йде.
Вона просто говорить, що зайнята, їй ніколи сідати до столу – вона виконує домашні завдання.
А після того, як ми з Павлом поїмо, вона швиденько йде на кухню і їсть сама, без нас.
Коли я намагалася поговорити з Павлом про це, що було б добре, якби ми за стіл сідали усі разом, просила, щоб чоловік поговорив зі своєю донькою, він сказав, що донька сама знає, як краще для неї, нехай робить так, як вважає за потрібне і не варто привчати її до наших звичок і традицій, вона самостійна людина і вже вправі сама вирішувати, як їй краще.
Після того, мені вже не зручно їй щось говорити.
Шкода, але я розумію, що хороших стосунків між нами не буде ніколи.
Невже не можна їсти з нами за одним столом?
Що в цьому недоброго?
Фото ілюстративне.