fbpx

Я гуляла з дитиною і зустріла біля будинку свою сусідку. Вона скаржилася на те, що дитині треба нову курточку, а в них вже зовсім не залишилося грошей. Я сказала, що віддам їй одяг зі своєї доньки, сусідка зраділа, відповіла, що буде мені дуже вдячна, але її вдячність тривала недовго

Одного разу я гуляла з дитиною і зустріла біля будинку свою сусідку. Вона скаржилася на те, що дитині треба нову курточку, а в них вже зовсім не залишилося грошей. Я її запитала, чи не образиться вона, якщо я віддам їй одяг зі своєї доньки, адже у нас різниця між дітьми близько одного року.

Сусідка зраділа, сказала, що буде мені дуже вдячна. Але її вдячність тривала недовго і тепер я вже шкодую, що погодилася їй допомагати. Люди часто не цінують того, що ти для них робиш просто так.

Ми з чоловіком живемо добре, вистачає навіть на відпочинок десь на морі. При цьому зараз працює тільки чоловік, я поки що перебуваю в декреті з нашою донькою.

Я не завжди жила в достатку. Дитинство пройшло у складних умовах. Жили у гуртожитку, працювала одна мама, а тато лише заглядав з друзями у чарку. Ні мною, ні сестрою особливо ніхто не займався. Мамі не вистачало часу, вона працювала на двох роботах, а у тата були справи цікавіші.

Нові речі нам з сестрою майже не купували. Якщо у нас з’являлася якась нова річ, то це було справжнє свято. Зазвичай ми доношували речі за дітьми маминих подруг та родичами. Зате це навчило мене дуже дбайливо ставитися до всього.

Коли я почала працювати і сама на себе заробляти, я скуповувала речі, мої шафи були вщент заповнені одягом та взуттям. Але з часом я заспокоїлася і вже купувала не все підряд, а лише необхідні речі.

А ось розібрати шафи часу все не вистачало. Тому коли сусідка мені розповіла, що має проблеми з одягом для дитини, я з радістю вирішила поділитися з нею.

Ростить дитину вона одна. Чоловік пішов до іншої, залишивши як відкупний однокімнатну квартиру, в якій вона живе зараз. Аліменти він їй не платить, звісно. Батьки дівчини теж не дуже поспішають їй допомагати, бо самі одержують копійки. Тому вона на всьому намагається заощаджувати.

Розмір у нас із нею майже один, тому я запропонувала сусідці забрати речі. Вона з радістю погодилася. Дуже мені дякувала, навіть ніяково ставало. З того часу й повелося, що я якісь речі, не тільки одяг, віддавала їй.

Згодом стала помічати, що сусідка почала перебирати. Віддаси їй пакет, вона речі перебере, скривиться, скаже награне спасибі. Було не надто приємно, але я намагалася не зважати. Потім якийсь час мені було не до того, щоб речі переглядати, то вона мені з претензіями зателефонувала, чому я давно їй нічого не приношу.

А недавно вона почала випрошувати речі. Побачила на дочці нові черевики, свекруха подарувала, і просить, щоб я їй віддала. Розмір взуття у наших дітей був приблизно однаковий, не зважаючи на різницю у віці. Я пояснила, що це подарунок, річ нова, дочка сама із задоволенням у них ходить.

– Ну так, мені ж тільки старе всяке віддавати можна, я зрозуміла, – отримала я у відповідь.

Її відповідь мене дуже зачепила. Яке старе? Речі всі добрі, нові майже, у відмінному стані. Заношені я відразу на смітник відправляю.

Говорити нічого сусідці я не стала, але для себе тепер вирішила, що більше нічого їй не віддам. Навіть якщо проситиме. Не вміє цінувати хороше ставлення – то й не треба. А куди подіти речі, я щось придумаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page