До нас нещодавно моя мама приїжджала з села. Чоловік мій сказав, щоб я більше її до нас не запрошувала, бо більше додому її не впустить. Хоча мені здається, що він трохи перебільшує, але налаштований Дмитро серйозно.
Я вже другий рік в декреті сиджу, народила двійнят. Звісно ж, так виходить, що я зовсім нічого не встигаю. Усе з рук іноді валиться. Та що ж робити? На няню грошей у нас теж зовсім нема, а мама моя в селі живе, картоплю на початку осені викопала, все з городу зібрала, а в селі біля господарства і тато може сам посидіти. От я вирішила одного разу маму запросити до себе, а вона радо погодилась допомогти і відразу приїхала.
Перший день у нас усе дуже добре було. З дітьми вже є кому посидіти. Я і в ванні змогла хоч трохи полежати. І поснідати нормально, вперше за багато часу не спішила до дітей. В домі не скажу, що у нас брудно дуже. Та звісно ж, що до народження дітей прибирання було якіснішим, та й не було кому так смітити.
От мама й сама запропонувала, щоб я з дітьми у парк пішла, провела весело час, трохи відпочила, з подружками поспілкувалася. Хоч і на 2-3 години. А вона генеральне прибирання проведе . Я з радістю погодилась на мамину пропозицію. Не дуже люблю, коли хтось за мною речі перекладає. Та на той момент справді було просто необхідно прибрати геть усе, адже в квартирі вже було ніде пройти і пилу багато.
Ми з дівчатками веселились як могли, усі качельки та атракціони обійшли. На майданчиках дитячих погрались. От і повернулись задоволені додому їсти, що бабуся приготувала.
Мама нас зустріла радісною. В квартирі аж пахло чистотою. Яка я задоволена була. Та от зайшла в залу, а наші темні дубові італійські меблі вкрились незрозумілими білими плямами. Мама тоді сказала, що хімію використовувати не хотіла, вирішила своїм, народним методом скористатися з собою та оцтом. Я була така здивована і засмучена. За ці меблі ми стільки грошей віддали.
А на це все ще й Дмитро якраз повернувся з роботи. І беззупину став мамі докоряти. Я маму звісно ж не захищала. Вона могла б і подумати перед тим як щось робити.
Проте, час від часу просила, щоб Дмитро все ж більше мовчав. Але Дмитро висказав їй усе, тому не дивно, що вона образилась на зятя. Вона все ж таки це не навмисне зробила. Проте звідки їй в селі знати, що таке може статись зі звичайнісінькими меблями.
Чоловік сказав мамі збирати речі і їхати додому. Що така допомога зовсім нам не потрібна, нам зіпсувала багато грошей. Я звісно ж розуміла, що така поведінка чоловіка – це занадто. Але допомогла зібратись, і звісно ж вибачилась перед нею за Дмитра.
Коли мама поїхала, я вирішила ще раз з чоловіком поговорити. Сказати, що він все ж трохи перебільшив, це було зовсім неправильно. Та Дмитро сказав мені, що більше ніяких помічниць на свою голову додому не впустить.
Я мамі за цей час телефонувала кілька раз, та вона не завжди бере телефон, та й по голосу чую, що її образа ще не зникла. Та що ж мені зробити? Я як між двох берегів тепер залишилася.
Тепер усе сама роблю. Хай як, проте без допомоги, щоб ще більше не було таких непорозумінь.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
