fbpx
Життєві історії
Я дуже шкодую, що погодилася жити з чоловіком у свекрухи. Відколи я поїхала до своїх батьків в село, він жодного разу не приїхав і не подзвонив. Минуло пів року, я набралася сміливості і вирішила йому подзвонити сама, але абонент був недоступний. Я набрала номер своєї свекрухи, вона теж не брала телефон. Тоді я поїхала до них додому, але була дуже розчарована

Відразу після закінчення навчання у школі я вступила до хорошого інституту. В перший же день навчання, я помітила хлопця який навчався в нашій групі, і він мені дуже сподобався відразу. Звали його Денис, він також відповів мені взаємністю. Ми почали зустрічатись, звичайно, ми і сварилися, і мирилися, але все-одно ми не могли жити одне без одного, були наче дві частинки одного цілого. Після закінчення інституту Денис нарешті зробив мені пропозицію. Весь час все було наче в справжній казці.

Вже через три місяці ми зіграли гарне весілля. Я була дуже щасливою, навіть не можу висловити це словами. Ми запросили фотографа на весілля, найняли тамаду, музикантів. Зняли невеликий ресторан. Народу було не дуже багато, в основному найближчі родичі і друзі. Але все було настільки розкішно та вишукано, що я не могла повірити, що це відбувається саме на моєму весіллі.

Після весілля жити ми почали з батьками Дениса. І з цього моменту в нашому житті з’явилися недомовки, постійні суперечки та непорозуміння. Причиною всіх негараздів була його мама. Хоча до весілля я їй подобалася, вона навіть називала мене дочкою, але спільне проживання зіграло свою роль. Вона постійно до мене за щось пред’являла незрозумілі претензії: то я не туди поклала рушник на кухні, то я пересолила чи недосолила обід, то я розкидаю скрізь сміття, то я не так розмовляю і взагалі, що б я не робила, вона була незадоволена геть нічим.

Чоловік між нами не вставав. Він не займав ні мою сторону, ні сторону своєї матері. Моє терпіння скінчилося в той момент, коли його мати несподівано увійшла до нас вночі в кімнату. Мені досі незручно перед нею. На наступний день я сказала чоловікові, що так жити більше не можу, наді мною постійно хтось наглядає. Щоб він зробив вибір, або ми живемо окремо від батьків або я йду від нього, а він залишається жити зі своєю мамою. Я дала час йому подумати, а сама відразу зібрала всі свої речі і переїхала до своїх батьків.

Від Дениса не було звісток майже цілий місяць, я хвилювалася, плакала, не знаходила собі місця, все хотіла зателефонувати йому, але ніяк не наважувалась це зробити. А ще через тиждень, я дізналася, що чекаю дитину. А чоловік все не дзвонив жодного разу за весь цей час.

Минуло пів року, я набралася сміливості і вирішила йому подзвонити сама, але абонент був недоступний. Подзвонила своїй свекрусі, абонент теж недоступний. Я пішла до них додому, але там мені ніхто не відкрив двері. Лише через кілька днів я від родичів дізналася, що вони переїхали в інше місто. Як я не намагалася його знайти, все було безрезультатно.

В призначений час, в мене з’явився маленький синочок, як дві каплі води схожий на свого татка, але татка він не знає. Я назвала його Тарас. Мені дуже прикро. Я іноді думаю, що я сама в усьому винна, можливо, варто було змиритися з усім, і жити з чоловіком. Не треба було ставити йому умови вибирати, потрібно було так жити й далі. Я не отримую аліментів, грошей дуже не вистачає. Та й взагалі я дуже самотня. Я до цих пір його кохаю і навіть не знаю як мені бути далі. Мене не покидає надія, що він дізнається, що має сина і повернеться до мене.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – multilisting.

facebook