Я і раніше чув розповіді своїх друзів, знайомих, рідні про їх шлюби. Вони були рідні: у когось щасливі, у когось – не дуже. Але я тоді про все це навіть не замислювався. Я ніколи й подумати не міг, що мій шлюб змінить все моє життя і, на жаль, не на краще.
Близько 5-ти років тому я допоміг подрузі в просуванні за посадою на роботі. Заради кар’єрного росту їй потрібно було вийти заміж. Тому вона запропонувала мені взаємовигідний обмін – ми укладаємо з нею шлюб. Натомість – вона оплачує мені житло. Я погодився на її пропозицію. Ми розписалися і продовжували підтримувати дружні відносини. Незабаром наша дружба переросла в щось більше, відразу я про це навіть не думав.
Ми часто зустрічалися в неї вдома після важкого робочого дня: любили дивитися фільми, а потім обговорювати їх розв’язку. Так дійшло до того, що в один вечір я залишився. Після цього все змінилося. Вона охолола до мене, і я теж більше нічого до неї не відчував. Ми розійшлися по дружньому.
Після того ми вже довго не бачили одне одного. Через місяць я зустрів дівчину. Потім я почав зустрічатися з дівчиною, а про жінку, з якою у мене укладений шлюб я, майже, забув. Поруч зі мною була кохана, а більшого нічого не треба було. Минуло більше пів року з останньої зустрічі з дружиною. Під час обідньої перерви я вирішив закупитися в місцевому супермаркеті і там випадково натрапив на неї. Мені було приємно її побачити: за останній час вона сильно змінилася – вона чекала дитину. В голову відразу полізли думки: «хто батько дитини?» Я обережно спробував запитати, але вона так все перекрутила в розмові, що відповідь на своє питання я не почув. Так я повернувся додому без відповіді і всю ніч не міг заснути, в голові роїлися різні думки.
Минуло три дні, і я вирішив набрати дружину. Зателефонувавши їй, ми домовилися про зустріч в найближчому кафе. Я дуже хвилювався, мене турбували сумніви. Я не був готовий до батьківства, а кидати все на самоплив теж не хотілося, я хотів знати всю правду. У підсумку мої побоювання підтвердилися. Дружина все-таки зізналася, що батько я. Виявилося, у нас незабаром буде двійня. Потім вона додала, що не чекає, і не проситиме від мене визнання дітей і вона хоче виховувати їх сама, без мене. Спочатку я зрадів. Так як нести за когось відповідальність ще був не готовий. Але згодом, трохи поміркувавши, заявив, що теж хочу знати про долю двійнят. І по можливості допомагати їм. Адже сам я ріс без батька і знаю, як це складно, коли тебе виховує одна мама, а тут де й дві дитини відразу. Дружина не дуже зраділа моїм словам, але прийняла їх.
Наступного разу ми побачилися з нею вже коли на світ з’явилися малятка. Я як міг допомагав їм всім у всьому. Фінансово вона сама справлялася непогано, тому я надавав допомогу тільки фізично. У лікарні діти пробули місяць. По прибуттю додому дружина запросила мене до себе в гості – відсвяткувати виписку. Я був радий такому запрошенню і міг провести час з дітьми.
Мені було дуже чітко видно, що вона добре себе почуває в матеріальному плані. І з дітьми могла цілком впоратися сама. Але за місяць я дуже полюбив своїх малят. Тільки тоді я відчув за них відповідальність. Я став батьком. Посидівши трохи, я пішов додому. В той день я прийняв для себе важливе рішення – пора ставати чоловіком і відповідати за свої вчинки, я маю стати прикладом та опорою для своїх малят. Кохана не захотіла приймати мою сторону і залишила мене. Я її, звичайно, розумію і зовсім не тримаю на неї образи: дізнатися, що твій хлопець одружений, та ще й має двох дітей – не дуже приємна новина. І так я залишився зовсім один.
До малят я ходив, як тільки з’являлася вільна хвилинка. Але таке траплялося рідко через завантаженість на роботі. Дружину це не цікавило, а я намагався побільше дати малятам. Коли вони трохи підросли, ми ходили з ними в цирк, зоопарк, на спектаклі. Дівчатка були в повному захваті від наших спільних зустрічей та прогулянок. І кожен раз, коли мама приїжджала за ними, не хотіли йти від мене. Вони вже прекрасно розуміли, що їх мати і батько живуть окремо, хоча для них це було звично, але дуже незрозуміло, адже у всіх батьки проживають у одному домі.
Коли дівчаткам виповнилося 5 років, ми стали з ними «не розлий вода». Дружина знала це, але не реагувала ніяк на наші відносини та спілкування. В один момент все перевернулося. Дружина чомусь захотіла відсторонити дітей від зустрічей зі мною. Як я пізніше дізнався, коли мені про це одна донька розповіла, що у них з мамою була непроста розмова. Дівчатка почали ділитися враженнями від минулого дня, який вони провели зі мною. Вони так захоплено і радісно розповідали про це, що дружині це не сподобалося, і вона зупинила цю бесіду. А пізніше попросила більше ніколи з нею про це не говорити. Дружина перестала відпускати дітей до мене. Тільки коли її не було вдома, вони могли зателефонувати мені і поділитися подіями свого життя.
Від тоді стільки вже часу минуло, а я до цього дня я не можу достукатися до дружини. Вона не відповідає на мої дзвінки, не відкриває мені двері. За документами я маю повне право бачитися з дітьми, я ж її чоловік та їх рідний батько. Як довести дружині, що без батька дівчаткам буде гірше? Що робити, я навіть не знаю, адже я їх дуже люблю і за весь час дуже звик до них, коли не бачу, то сумую за ними.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
