Ми з моєю дружиною Тетяною живемо досить таки не бідно, я б навіть сказав, що ми живемо в досить таки хорошому достатку, адже більшість наших знайомих й того не мають, що є у нас з нею.
Звісно, в сім’ї все спільне, але те, що ми добре живемо – здебільшого це моя заслуга – я лише один заробляю хороші гроші у нашій сім’ї, а Тетяна, в цей час, постійно розпоряджається ними в більшості випадків.
Моя дружина займається вихованням сина і усіма домашніми справами.
До неданого часу я завжди намагався робити все можливе для того, щоб Тетяна ніколи не була обмежена в коштах, щоб ні в чому ніколи не мала потреби, адже я чоловік, голова сім’ї, тому маю забезпечувати свою сім’ю якомога краще.
Але я потім таки помітив, що моя власна дружина зловживає моєю довірою, і якось так просто дуже легко, не задумуючись зовсім, витрачає зароблені мною гроші.
Звісно, я людина не жадібна зовсім, тим паче для близьких людей, але ж ці гроші мені не так легко вже й даються, як може здаватися на перший погляд комусь.
А засмутив мене один випадок, який я досі збагнути і зрозуміти не можу. Сталося так, що нещодавно я зайшов на сторінку моєї тещі в соціальній мережі, адже давно не вмикав комп’ютер, не читав ніяких новин, і побачив, що велика частина гардероба матері моєї дружини, до речі досить таки недешевого, перекочувала, якимось не зрозумілим чином, від моєї дружини до її близьких родичів.
Я спочатку думав, ну можливо там якась одна річ чи дві були подаровані моєю дружиною мамі своїй, то ж чудово, що вона дбає про неї, але ж не так все просто було.
У тещі була і сукня Тетяни, яку вона одягла, здається, всього один раз, і красиве та яскраве дизайнерське пальто, і сумочка гарнезна, яку моя дружина десь з-за кордону замовляла сама.
Останньою краплею мого терпіння та розуміння стало саме те, що дружина віддала куплену в минулому році, майже нову, свою норкову шубу своїй рідній сестрі, мовляв:
– А що в цьому такого поганого? Ти все одно обіцяв купити мені новеньку, довгу шубку, а та була коротка, вона вже не подобається мені, не пасує якось, а довгенька шубка мені більше підійде, сподіваюся цього року ти мені таки купиш її, як і обіцяв раніше.
Звісно, я ніколи подібних речей і не помічав, якось ніколи й думки в мене такої не було, що таке буває, раніше я ніколи не стежив за речами своєї дружини – думав що вона купує собі новий одяг лише тому, що старий вже зносився, або має неналежний вигляд і дружина хоче його змінити.
Однак віддавати куплений за мої гроші одяг, просто в ідеальному стані, майже нові, своїм родичам – це по-моєму взагалі великий перебір, це щось зовсім нездорове, зізнаюся чесно.
Коли я побачив той одяг на матері своєї дружини, я дуже засмутився. Але повірте, не тому, що мені шкода тих речей, а тому, що моя дружина зовсім не цінує просто моєї праці.
Я ціную та щиро кохаю свою дружину, але ж у всьому потрібно знати якусь розумну міру, має ж бути якась межа.
У нас останнім часом зовсім немає дефіциту в грошах, але все ж кожна мною зароблена гривня варто мені витрачених нервів та часу.
Іноді я хотів би замість роботи залишитися вдома, більше відпочивати, зустрітися зі своїми друзями, або банально виспатися і просто провести день на дивані біля телевізора.
Але, замість цього, я просто маю з ранку до вечора заробляти гроші, щоб моя сім’я ні в чому не мала потреби.
Коли я сказав Тетяні, що надалі буду контролювати всі її витрати та вестиму хоч якийсь облік витрачених коштів, вона влаштувала мені суперечку. Дружина образилася на мене, ходила така незадоволена ще дуже довго, наче я у неї забрав гроші. Але ж це зовсім не так.
Згодом Тетяна навіть заявила мені, що більше ні копійки у мене не візьме, залишить дитину на няню та влаштується на роботу, я звичайно розумію, що вона цього не зробить, а просто говорить це мені, але ж все одно мені це неприємно, щоб я пожалкував про свої слова, напередодні сказані їй.
Тетяна чомусь думає, що я чіпляюся до дрібниць, що якісь там речі зовсім не важливі, а тим паче, що вона допомагає своїм рідним людям у такий складний час.
Але якби вона не роздаровувала речі, а носила б їх довше, або хоча б виставляла на продаж, то ми б за рік заощадили суму, якої нам вистачило б на хороший відпочинок за кордоном.
Тетяна другий день на мене ображається та не розмовляє зі мною зовсім, відповідає сухо і стримано на мої запитання.
Вона вже навіть йде спати в окрему кімнату. Теща мені навіть телефонувала – вичитувала так серйозно мене за те, що я її дочку її засмутив, і економлю на ній, назвала мене дріб’язковим і жадібним чоловіком та батьком.
Тетяна мені сказала, що більше жодної речі не візьме в доньки, їй нічого від мене не потрібно, алей мене вона бачити тепер не хоче в своєму домі. Мовляв я для своєї родини жадібний став дуже.
Тепер навіть я не знаю, як мені вже з найменшою шкодою для своїх нервів прикрити цю благодійну лавочку. Схоже, що Тетяна вже просто забулася про те, як важко заробляти гроші. А її мати зовсім совість втратила, навіть не знаю, як так можна. Здається я десь щось упустив, що рідні люди вирішили, що так зі мною можна їм вчиняти.
Ну як так можна? Що за люди? Чи винен я в чомусь і чи можна все це виправити?
Фото ілюстративне.
