З чоловіком ми довго не зустрічалися, одружилися за кілька місяців. Потім я зрозуміла, що у нас буде дитина, тоді я ще не підозрювала, що мене чекає.
Ми переїхали в нову квартиру, вибрали зручне розташування і розвинуту інфраструктуру. Наша нова квартира була однокімнатна, але досить велика 43 квадрати. Великий передпокій, кімната і простора кухня.
До появи малюка всі турботи по господарству лежали на мені. Коли з’явився син – все наше життя перевернулося з ніг на голову, тому що весь мій час повністю був зайнятий дитиною.
Малюк спав тільки на руках, тому я була змушена постійно перебувати поруч. Не було часу, та й можливості сходити поїсти, про прибирання і прання я взагалі мовчу.
Тоді я думала, що дитина не повинна плакати, тому при першому писку бігла до нього. Я вважала, що так має робити кожна хороша мати. А він ніби зрозумів, що так можна, і плакав при першій же спробі залишити його хоч на секунду в ліжечку.
Чоловік працював на постійній роботі з восьмої ранку до восьмої вечора, плюс мав свій бізнес, якому теж потрібно було приділяти час, плюс підробіток.
В результаті чоловіка майже не було вдома. Перший місяць я ще якось трималася. Ще через місяць я почала здавати. Настав час, коли всю свою втому і роздратування я почала вихлюпувати на чоловіка.
Мої батьки жили в іншій області, та ще й працювали, тому допомагала свекруха. У вихідні приїжджала мати чоловіка, щоб помити підлогу, допомогти випрати і попрасувати. Виходила погуляти з дитиною, а я в цей час падала без сил на ліжко і просто «вирубувалася».
А з понеділка все починалося заново – безсонні ночі, гори немитого посуду, Непрасована білизна і дитина на руках. Я ходила голодна, не розчесана і постійно роздратована. Я просила чоловіка допомогти, на що він постійно відмахувався роботою. Та й міняти свій звичний спосіб життя він, мабуть, не збирався.
Через три місяці такого життя я поїхала до своїх батьків, а коли повернулась – у нас на кухні стояла розкладачка, а на балконі ціла гора коробок. Чоловік перевіз до нас свою матір, щоб та допомагала мені по дому і з дитиною. Я була, м’яко кажучи, ошелешена таким поворотом.
Виявляється, свекруха втратила свою квартиру через борги по кредиту. Кілька разів намагалася вийти заміж, але безуспішно. В результаті переїжджала від однієї подруги до іншої. Коли син запропонував їй переїхати до нас – вона з радістю погодилася.
Я думала, що жити з батьками ніколи не буду, що це важко і незручно, але все виявилося навпаки. Свекруха почала залишатися з дитиною, а ми з чоловіком проводити час разом, ходити в кіно і ресторани.
Всі турботи по будинку – прасування, прання, прибирання вона взяла на себе. Мені залишалося тільки дивитися за дитиною. Так що не так уже й погано – жити з батьками.
Минуло вже три роки, у нас з’явився ще один малюк, ми переїхали в квартиру побільше, а наша свекруха продовжує жити з нами. Часто буває, що зранку свекруха мені навіть каву готує. Ось так. Виявляється, можна жити дружно, якщо постаратися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
