Мені 30 років, але всі кажуть, що виглядаю я молодше. Я працюю керуючою відділу в банку, маю непогану зарплату, але гроші відкладаю на покупку власної квартири, а поки живу ще з батьками. У нас велика трикімнатна квартира. Батьки не проти, вони сказали, що я можу жити з ними поки не вийду заміж. Обіцяли навіть додати суму, якої не вистачає, щоб я з сім’єю жила окремо.
До питання заміжжя я ставлюся дуже серйозно. Вважаю, що це має бути раз і на все життя. Але особистому я не приділяла багато уваги, бо вважала, що спочатку треба вивчитися, зробити кар’єру, а тоді вже створювати сім’ю.
Уже майже рік я зустрічаюся з Володимиром. Він старший за мене на рік, розумний, чуйний, уважний, надійний, як мені здалося. Я познайомила його з своїми батьками, він, в свою чергу, представив мене своїм родичам. Я думала, що у нас все плавно рухається до весілля. Особливо, коли Володимир запросив мене в гори.
Я вже уявляла, як він в романтичній обстановці робить мені пропозицію, але сценарій виявився трохи іншим. Володимир просто запропонував мені переїхати до нього.
Я йому кажу – пробач, але в якій ролі «переїжджай»? Він – ну, спробуємо побудувати відносини. Якщо все в порядку, то будемо думати про створення сім’ї. Я йому кажу – а якщо не в порядку? Ти мене, значить, відправиш назад до батьків і будеш шукати ту, з якою «в порядку»?
Вступати в «пробний» шлюб я не маю наміру, до того ж, це не в моїх інтересах. Я зараз живу з батьками і в вус не дую. У мами з татом хороша велика квартира, у мене своя кімната. Раз на тиждень приходить домробітниця, прибирає будинок. Зарплату свою я повністю витрачаю на себе або відкладаю. І тепер я повинна переїжджати в його знімну квартиру, платити за все навпіл, мити-готувати, та ще й з усіх сил старатися, щоб «все було в порядку» – з якого дива?
Володимир на мою відмову з’їхатися образився. Занадто меркантильна, мовляв, скрізь вигоду шукаю, так не можна…
– З таким підходом ти навічно з мамою-татом залишишся! – повчає мене подруга. – В нашому віці все важче знайти достойного чоловіка. Тим більше, тобі він подобався, кажеш, закохатися встигла. Зараз так модно: спочатку поживуть разом, потім вже в РАЦС. Ніхто тепер дружину з дому мами-тата не бере. У тридцять років треба бути простішою, а з таким підходом невдовзі доведеться заводити сорок кішок.
Але я ні про що не шкодую. Моя доля, значить, ще попереду.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
