Скільки себе пам’ятаю, я завжди хотіла жити в місті, хоча народилася і виросла в селі.
Відразу після школи я поїхала в обласний центр вчитися, а потім на роботу влаштувалася.
Я настільки хотіла зачепитися в місті, що вийшла заміж за свого начальника, який був старшим за мене на 15 років.
Вадим був вдівцем, виховував сина. У нього була своя квартира в центрі міста.
Мама тоді була дуже проти цього шлюбу, просила мене подумати. Вони з батьком навіть подарували мені земельну ділянку під будівництво, і пообіцяли, що допоможуть дім збудувати, та я не погодилася, бо надто вже мене вабило міське життя.
Батьків своїм рішенням я тоді дуже засмутила, але вони були змушені змиритися.
З Вадимом ми прожили 20 років, і жили, чесно кажучи, непогано, хоча я так і не змогла його полюбити.
Я стала справжньою міською панянкою, і дуже цим пишалася.
Але потім Вадима не стало, і його дорослий син сказав мені, щоб я звільнила татову квартиру.
Я могла судитися з ним, але не захотіла, щось все це було занадто важко для мене.
На кілька років я поїхала в Польщу на заробітки. Я розуміла, що мені треба самій про себе подбати.
Повернулася я певною сумою грошей, але на квартиру ще не вистачало.
Тоді я на якийсь час попросилася в село, до своїх батьків.
Вони дуже зраділи, адже живуть самі і потребують вже допомоги.
Я не планувала довго у них залишатися, думала, що побуду кілька місяців, підлікуюся трохи, і знову кудись поїду.
Та у долі був інший сценарій для мене. В селі мене запримітив Павло. Він нещодавно розлучився з дружиною після 30-ти років шлюбу, і теж повернувся в село.
Слово за слово, ми з ним почали спілкуватися. У Павла теж є відкладена певна сума, і він пропонує мені зійтися з ним, і разом з ним будувати будинок в селі (адже у мене ще досі є та земельна ділянка, яку мені колись батьки подарували).
Я не проти вийти за нього заміж, але я в місті хочу жити, і пропоную йому не будинок будувати, а квартиру разом придбати, якусь велику, в центрі.
Павло в місто не хоче, він мене переконує, що нічого милішого за село немає – тут і спокій, і повітря свіже, і річка, і ліс.
Одним словом, через те, що ми не можемо вирішити, що нам робити, напевно, ми таки розійдемося.
Мама моя знову просить мене не робити помилки, нагадала, що нічого доброго з моєї затії не вийшло.
Просто не знаю, що мені робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.