fbpx

Я думала, що нарешті вже достатньо дала дітям, і тепер можна починати жити для себе. Тому стала гроші складати собі або на квартиру, або на ремонт будинку. Але днями мені подзвонили доньки. Виявляється, мої старші внучки практично одночасно надумали виходити заміж і обидві доньки щиро надіялися, що за гроші, які я собі наскладала, я куплю їхнім дочкам квартиру. Мені довелося цього разу їм обом відмовити, адже грошей у мене вистачить лише на одну однокімнатну квартиру. А що це буде, якщо я одній внучці подарую на весілля житло, а другу залишу без нічого. Та й мені треба десь жити

Мені 67 років, в Італії я працюю вже 17 років. Спочатку туди на заробітки подалася моя сестра, а потім, слідом за нею, і я. З чоловіком я все життя жила погано, навіть не знаю, чому я саме з ним пов’язала свою долю. Просто колись як було – треба було вийти заміж, і все. То ж я в 18 і вискочила заміж за Івана.

Спочатку у нас все було більш-менш добре. Жили ми разом з моїми батьками в старій, ще дідовій хаті. Але Іван не запропонував мені нічого кращого. Коли у нас народилися діти, мама дуже допомагала мені. Іван ніби щось трохи і заробляв, але його грошей ніде не було видно. Так ми і жили.

Коли дівчата одна за одною почали виходити заміж, я серйозно задумалася над своїм життям. Ми з чоловіком дожилися до того, що приданого для дітей у нас не було. І старша, і молодша донька після весілля пішли жити в невістки. І в одної, і в другої, життя з свекрухою склалося ой як не просто.

А потім настав такий час, що багато жінок з нашого села почали їздити на заробітки в Італію. Однією з перших була і моя рідна сестра. Якось Оксана приїхала з Італії у відпустку і прийшла до мене в гості. За три роки її заробітків, вона перебудувала свій будинок до невпізнанності, навіть огорожу нову зробила, і браму красиву – такої на той час в селі ще ні в кого не було.

От Оксана за столом і почала мене питати, мовляв, Маріє, ти на що чекаєш? Хочеш все життя в дідовій хаті прожити?

Я і задумалася, а вона наполягала не думати, а якнайшвидше діяти. Так я і опинилася в Італії, сестра відразу мені знайшла роботу. Я тоді поставила собі за мету заробити своїм донькам на квартири, адже мене і досі мучило сумління, що дівчата пішли з дому без нічого, за що їхні свекрухи їм не раз докоряли.

Свій план я здійснила – через шість років я купила своїм донькам по однокімнатній квартирі. Все, що мала, я висилала їм, завжди спаковувала дві однакові сумки – макарони, кава, олія, все складала кожній порівну, щоб не ображалися. Але донькам все було мало, з часом вони захотіли розширювати свої житлоплощі, то ж кілька років підряд я відсилала їм гроші – свою зарплату щомісяця ділила порівну, відправляла їм, а вони собі відкладали.

У старшої доньки ще й чоловік трохи їздив в Польщу на заробітки, то вони продали однокімнатну квартиру, вклали мої гроші і свої, і купили трикімнатну. У них в сім’ї росло дві донечки, то ж вони заради них і старалися.

У молодшої доньки була одна дитина, теж донька. Її чоловік був не таким проворним, як мій старший зять, то ж вони змогли придбати лише двокімнатну квартиру.

Я думала, що нарешті вже достатньо дала дітям, і тепер можна починати жити для себе. Тому стала гроші складати собі або на квартиру, або на ремонт будинку. До речі, я залишилася одна, бо мами не стало ще 10 років тому, а чоловіка – 2 роки назад. Я добре розуміла, що мушу і собі щось пристарати.

Але днями мені подзвонили доньки. Виявляється, мої старші внучки практично одночасно надумали виходити заміж і обидві доньки щиро надіялися, що за гроші, які я собі наскладала, я куплю їхнім дочкам квартиру.

Мені прийшлося цього разу їм обом відмовити, адже грошей у мене вистачить лише на одну однокімнатну квартиру. А що це буде, якщо я одній внучці подарую на весілля житло, а другу залишу без нічого? Та й мені треба десь жити.

Але мої доньки мене не зрозуміли. Дуже на мене образилися і навіть перестали мені телефонувати. Отак вони мені віддячили за все добре, що я для них робила багато років.

Фото ілюстративне – znakomstva.guru.

You cannot copy content of this page