В цьому році я приїхала додому, глянула на все навколо, і сама себе запитала:
– Скільки можна? Може, Марусю, вже досить?
Мені 66 років, на заробітках в Італії я вже 18 років. За цей час я сину квартиру купила, а нам будинок збудувала.
Я думала, що коли повернуся із заробітків додому, то мій чоловік буде мене на руках носити. А мій Василь все частіше мене питає, коли я думаю назад повертатися.
А я йому ще не сказала, що на заробітки більше не поїду.
Це рішення я прийняла спонтанно, і думаю, що воно правильне.
Ну от за чим мені в ту Італію ще їхати?
Жити мені є де, чоловік за мої заробітчанські гроші такий будинок вибудував, що там три сім’ї поміститься, а не ми двоє.
Якісь гроші відкладені в мене ще теж є, так що мені вистачить.
А чоловік вже мене питає, коли я назад повертаюся.
Звик він жити сам, без мене. Не дарма моя сусідка постійно мені в Італію телефонує, і каже, щоб я додому поверталася, а то чоловіка втрачу, бо занадто добре Василю моєму живеться за мої гроші.
А я на слова сусідки ніколи не зважала, бо думала, куди ж він від мене дінеться, в нашому то віці?
Зачепило мене те, що за три тижні, поки я вдома, Василь мені жодного разу дякую не сказав, що живе в такому добрі, поки я на чужині гарую.
Ще й, якщо вірити сусідці, дозволяв собі до нас додому жінок водити.
Зранку кажу:
– Василю, хоч каву мені зроби!
А він мені ліниво відповідає:
– Бач, яка синьйора приїхала! Каву їй в ліжко подавай! Поїдеш в Італію, буде тобі там кава!
От я і зі злості вирішила, що не хочу більше нікуди їхати. Тепер черга чоловіка мене забезпечувати, а з мене досить!
Я аж тепер зрозуміла, що скільки би ти рідним не допомагав, вдячності ніякої…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Проживши з чоловіком майже 20 років, я і не підозрювала, що у нього є дочка. Все з’ясувалося лише після того, як його не стало. Василь попросив мене лише про одне – не скривдити його дитину, перед якою він і так дуже завинив
- В Канаді ми були з сином пів року, я туди така радісна їхала, що розпочну нове життя. Дісталися ми в аеропорт і тут почалася нова реальність. Нас поселили в якомусь селі, автобусів немає, роботу нереально знайти. Не такою я Канаду уявляла. Аж тут мама з України мені дзвонить
- Я вирішила не їздити додому, бо дітям від мене лише грошей завжди треба. Я їм зателефонувала, і повідомила, що житло хочу купити. Вони дуже здивувалися, коли дізналися де і кому я хочу житло придбати, і сказали, що справжня мама так би ніколи не вчинила
- Нещодавно свекруха у спадок отримала будинок в селі. Я дуже зраділа, коли почула цю новину, бо була впевнена, що тепер батьки мого чоловіка переїдуть в цей спадковий будиночок, а нам квартиру свою залишать. Ми з чоловіком зібралися, і пішли до них на розмову. Я прямо запитала, які у них плани щодо будинку і щодо цієї квартири. І отримала дуже неочікувану відповідь
- Коли син моєї подруги одружувався, Олена останні копійки свої зібрала, ще й позичати багато довелося, щоб купити гарний подарунок молодим, бо свати її дуже багаті люди. Та сваха навіть і не глянула на той подарунок: – Дрібниця якась. Вона ж бідова у нього