Так в житті у нас склалося, що зі мною і чоловіком живе ще його донька від попереднього шлюбу. Вірніше, вона половину часу живе з нами, а половину зі своєю матір’ю, колишньою дружиною мого чоловіка Петра. А сам Петро просто душі в ній не чує, догоджає їй у всьому, як може. Я в цьому плані його повністю підтримую, навіть радію. Вона хороша дівчинка. Інші батьки після розлучення дітей і не згадують, добре якщо аліменти платять, а Петро все зробив для того, щоб дочка з ним жила. Я до того ж нещодавно дізналася, що чекаю дитину і бачу, що мій чоловік буде хорошим батьком майбутнього малюка.
Все було б просто чудово, але вже кілька разів відбувалося таке: я приходила з роботи додому і зустрічала у нас в квартирі матір його дочки, його колишню дружину. Коли це в перший раз сталося, вона мене просто проігнорувала. Зиркнула не дуже добре якось в мою сторону, попрощалася з дочкою, встала і просто пішла. Ні привіталася, ні попрощалася. Вдруге вона промовила щось собі під ніс схоже на: «Здрастуйте» і продовжила сидіти з дочкою на кухні. Пішла десь через годину. І це при тому, що квартира у нас однокімнатна, я навіть почати готувати вечерю не змогла. Не дуже мені приємно було, дивлячись на те, що вона там сидить як у себе вдома.
Я з нею взагалі ніколи не спілкувалася. Коли настає її черга забирати дитину, мій чоловік завжди вдома і сам збирає її речі. Вона просто приходить і веде дочку, а я в кімнаті сиджу і навіть не виходжу. Неприємна вона жінка, багато нехорошого довелося Петрові з нею пережити.
Я спробувала поговорити з чоловіком на цю тему. Він вислухав мене, пошкодував і сказав, що у всьому цьому, звичайно, хорошого мало, але нікому нічого забороняти він не збирається. Дочка має право спілкуватися з рідною матір’ю, коли їй захочеться.
Але я ж не проти того, щоб вона спілкувалася зі своєю рідною матір’ю! Але чому це обов’язково треба робити у нас в квартирі, де нам і так тісно і без неї? Вона і так з нею проводить половину часу. Якщо мало, нехай вони йдуть кудись гуляють разом або нехай вона дитину зі школи забирає.
З нею самою я не хочу розмовляти. Чесно кажучи, я не зовсім комфортно себе почуваю поряд з нею. З нею навіть чоловік не хоче сперечатися. Обговорювати цю тему з десятирічною дитиною я теж не хочу, це не правильно, ну я їй все-таки не мати. Ми тільки-тільки налагодили відносини, трохи подружилися. Як вона стане до мене ставитися, якщо я їй скажу, щоб вона рідну маму перестала приводити додому? Буду в її очах якийсь нехорошою мачухою.
А ситуація, тим часом, повторюється все частіше. Не хочу зовсім ні з ким сперечатися, намагаюся не звертати на це увагу, мовчки чекаю, коли вона піде. Але все одно це дуже неприємно для мене. А мені в моєму становищі хвилюватися не можна. Невже вона доросла жінка, а не розумію, що ми теж сім’я. Просто, здається, що користується моєю добротою.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
