fbpx
Життєві історії
Я довго їхала потягом до села, де жили мої батьки. – Я пішла від свого чоловіка, – перше, що мовила я мамі, коли вона мене зустріла. – Як пішла? Ти не в гості? Назовсім? – мама дуже засмутилася. Ми зайшли до хати, тато вніс дрова і мама стала готувати вечерю. Я зрозуміла, що це мій рідний куточок, де мене завжди чекають та люблять. Так минали дні, а потім задзвонив мій телефон

Вже так довго стукають колеса поїзда, я їду додому, до своїх тата з мамою. Так, далеко забралася, що до рідної домівки їхати майже день. Нічого, як раз зможу відпочити.

На вокзалі мене зустріли сестра і мама, тато готував сніданок до мого приїзду.

– Я від нього пішла.

– Як пішла? Ти не в гості? Назовсім? – Запитала мама, а я не знала, що їй відповісти, коли побачила, як вона розхвилювалася.

– Не знаю, можливо. Мені потрібно тут сходити до фахівців, п’ять місяців вже, дивись який животик маленький!

– Добре, донечко моя, завтра разом і підемо в поліклініку, – заспокоїла мене мама.

Як і буває у багатьох сім’ях, у мене склалася така ситуація, коли я дуже хотіла дитину, а мій чоловік – ні. Я стала постійно засмученою, ми стали часто сперечатися. Я не довго думаючи зібрала частину речей і поїхала до мами.

Живіт ріс, а я все жила у батьків, але продовжувала спілкуватися з чоловіком, як ніби й не розлучалися ми з ним ніколи. Уже вступила в права осінь, прийшла пора їхати народжувати. Мій син народився вночі, я відразу зателефонувала чоловікові, розповіла, відправила фотографію і чекала, що він приїде на виписку. Але з роботи його не відпустили, їхати надто далеко і надовго. Мене забирала мама, без квітів і свята, просто додому і все. Ми всією сім’єю просто посиділи за чаєм і все. Випав сніг.

Я займалася звичайними домашніми справами, оформляла документи, годувала, сповила, казки читала, звикала до материнства. Дитині вже було два тижні, а тато його ще не тримав на руках. Даремно я поїхала, даремно не повернулася. Як же хочеться, щоб він був поруч, коханий, рідний, адже він був хорошим чоловіком для мене.

Чоловік подзвонив вранці, запитав як у мене справи, що роблю, а я, як завжди, вийшла на вулицю, щоб спокійно з ним поговорити. Стою біля хвіртки, розповідаю, що у нас нового і бачу знайомий силует наближається в декількох будинках від мене.

– Ти де?

– На роботі.

– Точно?

– Не віриш?

– Я тебе бачу!

Він наблизився до мого дому і я побігла йому на зустріч.

– Сюрприз! Ти рада?

– Звичайно рада! Біжимо швидше в будинок, холодно!

Мої батьки були дуже здивовані, коли побачили зятя, вони бачили чоловіка всього один раз, він відвідував мене на дев’ятому місяці. Батько дістав з комори найкращий напій, мама заметушилася по дому, накривала на стіл, а я швидше повела чоловіка до нашого маленького синочка. Він солодко спав на дивані, дитячого ліжечка у нас не було. Чоловік ліг поруч і обійняв малюка так акуратно, не хотів його розбудити. У мене накотили сльози. Я була шалено щаслива такому сюрпризу, дуже раділа, що він був ось поруч з нами, такий рідний і близький..

– Поїдеш зі мною?

– Я не можу, мені ж ще документи потрібно доробити, та й дитина ще маленька, а мама з сестрою мені тут у всьому допомагають?

– Добре, залишайтеся у батьків, а я поки ремонтом займуся до вашого приїзду.

Так минуло пів року. Чоловік відвідував нас 1 раз на тиждень. Син уже почав повзати, а я все ще жила у батьків. Чоловік закінчував ремонт і радісно повідомив мені, що пора купувати квитки, адже на той час у нас ще автомобіля не було. Я купила квитки і ми з синочком вирушили в дорогу. Наша сім’я щасливо возз’єдналася.

Багато хто говорить, що відносини на відстані неможливі, але ми прожили майже рік окремо і не втратили один одного. Потрібно просто вірити і довіряти своїй рідній людині.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.