Знаю, що багато жінок мене засудять, я і сама не виправдовую свого вчинку, але вже як вийшло. Мені 38 років, нещодавно я вийшла заміж, а свого шістнадцятирічного сина з собою в нову сім’ю я не взяла.
Всі знайомі і родичі відвернулися через це від мене. Двоюрідна сестра мені прямо сказала: «Ти кинула свою рідну дитину. Новий чоловік виявився дорожчим для тебе! А син тобі не потрібен».
Я і справді залишила свого сина в нашій двокімнатній квартирі одного, сама заміж вийшла і до нового чоловіка поїхала. До сина приїжджаю два-три рази на тиждень. Холодильник йому заповнюю, за квартиру заплачу, кишенькові гроші залишу. Десь посуд помию, приберу. Але зараз я чекаю дитину, вже шостий місяць, то ж приїжджаю рідше.
Сина свого я ростила одна, його батько нас залишив, коли дитині було всього 5 років. Втік, аліменти не платив, то ж мені одній доводилося крутитися. А тепер, коли нарешті мені випала нагода влаштувати своє особисте життя, я вирішила не відмовлятися від свого щастя. А що, син уже дорослий, ще кілька років і сам захоче сім’ю створювати, а я залишуся при своїх інтересах.
Мій новий чоловік був проти того, щоб син жив з нами. Я просила своїх батьків, щоб забрали сина до себе на деякий час, але вони також не захотіли, просто усунулися. У них своє життя. Брати до себе підлітка, стежити за ним, годувати і виховувати, відповідати за його навчання ніхто не захотів. Що буде з онуком, їх не хвилює, вони своїх дітей виростили.
Мама мені так і сказала:
– Це твій син, а значить, це твої проблеми. Якщо ти, рідна мати не хвилюєшся, то чому інші родичі повинні?
Потім назвала мене зозулею, і сказала, щоб я сама вирішувала, що робити. Я довго думала, переживала, навіть з сином радилася. Він сказав, що якщо я вийду заміж, то образи на мене він не матиме. Так і вирішили – він залишається в квартирі, а я переїжджаю до свого нового чоловіка.
Павло, мій чоловік, дуже хороший. Йому 40 років, він ще жодного разу не був одружений, можливо саме тому має якісь упередження щодо чужих дітей. Відразу захотів своїх, я теж була не проти.
Живемо ми добре, у Павла своя квартира, є автомобіль і високооплачувана робота. Все добре, лише перед одруженням він поставив категоричну умову – мій син з нами жити не буде. Свого рішення не пояснив.
Моя мама хвилюється, що син-підліток, залишений наодинці з собою, може наробити багато дурниць. Але я знаю свого сина, і впевнена, що такого не буде.
Хлопець вже не дитина, і досвід самостійного життя йому тільки на користь. Я ж його не в лісі залишила, а в доволі пристойних умовах. Я і так останні 16 років жила лише заради нього, так що зараз не гріх уже подумати і про себе.
Чи я не права?
Фото ілюстративне – freepik.