Минулого тижня я налаштувалася поговорити з бабусею, у якої у власності є двокімнатна квартира. Вона живе в ній одна, будинок знаходиться неподалік від того, в якому ми з чоловіком знімаємо квартиру. То ж майже щодня я буваю у своєї бабусі, купую їй все необхідне, коли треба, то готую і прибираю.
Моя мама її єдина донька. Вона вже так звикла до того, що бабусю доглядаю я, що інколи по кілька тижнів до неї не заїжджає, знає, що я все тримаю під контролем. Мама ще працює, і постійно говорить, що в неї немає часу. До мене мама також рідко приходить, і майже не цікавиться моїми справами.
Ми з чоловіком і шестирічним сином живемо в орендованій квартирі. Обоє працюємо, син ходить в садок. Після декрету я звільнилася з колись улюбленої роботи з постійними переробками і ненормованим робочим днем і працевлаштувалася в інше місце. Працюю тепер поруч з будинком, отримую менше, ніж раніше, але зате за дитиною в садок встигаю, і до бабусі сходити час є.
Свою бабусю я дуже люблю, оскільки практично виросла у неї. Коли в нашій сім’ї народився мій молодший брат, вся увага переключилася на нього, а мене часто відправляли до бабусі.
Зараз їй сімдесят вісім років, квартиру ми з чоловіком спеціально зняли поруч з бабусею, щоб далеко не їздити.
Братові моєму, Стасу, зараз 28 років, він досі живе з батьками. Мама йому до тепер сніданки готує. З батьками і братом у мене стосунки не дуже, якщо чесно. У мами з татом завжди на першому місці був брат. Я добре розуміла, що свою квартиру батьки залишать саме йому. Тому я вирішила, що справедливо буде запитати бабусю про її плани.
– Бабцю, а ти не хочеш зараз квартиру свою на мене оформити? Купити самим у нас з чоловіком перспектив небагато, ти ж розумієш. Батьки розмови ведуть, що свою квартиру залишать Стасу. Мені там ловити нічого. А жити по чужих кутках вже набридло. Нещодавно господиня дзвонила, ще підвищує нам плату з наступного місяця. Дорого, але робити нічого. Ми ж і до садка прив’язані в цьому районі, і до тебе.
– А ти що, тільки через квартиру за мною доглядаєш, так? – помовчавши, запитала бабуся.
Я запевнила бабусю, що це не так, що я люблю її просто так. Але хвилююся за своє майбутнє.
Тоді бабуся мені відповіла, що вважає справедливим залишити квартиру своїй доньці, тобто моїй мамі. А там вже ми, як рідні, поділимося.
Потім заговорили про інше, але осад у мене залишився. Якщо квартира бабусі дістанеться матері, про мене там в житті ніхто не згадає. А ще прикро, що бабуся тепер подумає, що я доглядаю за нею за квартиру.
З подругою поділилася, а вона мені каже – ну і що, нехай подумає. Я б, каже, зараз на твоєму місці просто б не дзвонила їй і не приїжджала. Нехай їй допомагає мама.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.