fbpx

Я до своєї доньки прийшла, коли ні її, ні зятя не було вдома. Там такий безлад був: скрізь бруд, пил, наче в бібліотеці старій, речі всі на купі, багато брудного посуду. І вирішила я, що потрібно прибрати, адже так не годиться. Та я й гадки не мала, що Мар’яні це не сподобається зовсім

Я завжди намагалася допомогти своїй доньці, а коли вона вийшла заміж, т о я ще більше зусиль прикладала, адже розуміла, що дітям потрібно допомагати завжди, адже вони моя надія та опора на старості років.

А одного разу я до них віднеслася з усією душею, справді захотіла допомогти їм, бо мала можливість. І яка їхня дяка? Сказали обоє, щоб я більше без потреби до їхнього дому не заходила. Наче мені дуже хотілося. Та вже, як є, вже як вийшло, в результаті. Не надто прикрашатиму ситуацію, бо хочу вашої справедливої оцінки. Можливо, я дійсно винна в цій ситуації, що склалась. Розповім по порядку, можливо й почую гарну пораду, адже сама не можу зрозуміти, в чому моя вина.

Живу я недалеко від своєї дочки та зятя. Йти десь хвилин 10, не більше, якщо не поспішати. Щоправда в мене будинок старий вже, а у них новобудова. Взяли після весілля кредит і вирішили собі купити будинок. Трохи я допомогла, трохи сваха зі сватом. От і живуть вони в тому будинку.

При цьому дочка моя Мар’яна, як би я її не любила і не хвалила, господиня така собі, зовсім не хороша. І це з самого дитинства проявлялось. Ніколи одягу свого не складала, іграшок. Як би не привчали і не робили зауваження їй. Мар’яна все за своє.

Тепер вже минув час, у неї своя сім’я, але в характері і звичках нічого не змінилось, все залишилося, як і було. От не господиня вона і все, в домі завжди брудно, ніколи не вміє смачно їсти приготувати, коли білизну випере – ніколи не попрасує, та що там говорити, складає її через тиждень-два, а так вона вся на купі лежить, так і беруть з тієї купи і відразу одягають.

Я, звісно, лізти в чужий дім не хотіла, але, коли була нагода, казала донці, щоб звернула увагу на дещо. Все ж перед зятем незручно, що виховала свою доньку не хорошою господинею, хоча я завжди привчала її до порядку, але їй все це не цікаво було. То посуду брудного в неї вічно купа в умивальнику стоїть, то дзеркала такі, що й не розгледиш себе, то одяг непопраний тижнями в корзині валяється, то взагалі такий пил, ніби в старому музеї чи бібліотеці.

Та Мар’яні одне вухо влетить, в інше вилетить. Не переймалась дочка нічим зовсім.

А нещодавно вони взяли відпустку і вирішили поїхати з-за кордон відпочити. Діти нікуди особливо не їздили відпочивати. адже все вклали в житло, ще й кредит був. Тепер восени гарні знижки були на путівки дешевше коштували, діти вирішили поїхати. І то досить на довго. На 10 днів.

Зять дуже багато домашніх рослин накупив дочці. Тому шкода було так все залишати. Попросили мене приходити і поливати квіти і залишили ключі. Я спочатку не надто охоче, але погодилась. Все ж ніяких особливо справ не маю.

Перший раз як зайшла в той будинок, аж неприємно мені було. Не уявляєте яке там все було забруднене. Трохи я завагалась, але потім вирішила. Можливо, доньці просто часу не вистачає. А я швиденько приберу і допоможу їй таким чином. Нічого ж поганого не хочу.

Я декілька раз до них приходила і по трішки прибирала в будинку дітей, поки не впоралася зі всією роботою. Увесь брудний одяг випрала і висушила, склала на місця. У ванні все повимивала, бо у душовій вже навіть грибок з’явився. На кухні гарно по поличках порозкладала увесь посуд та всі речі. Цілі два дні на все мені пішли.

Окрім того, ще й попилососила і помила підлогу, пил витерла, навіть тюлі попрала, висушила і повісила назад.

На подяку від дітей я не чекала, та думала, що зробила приємне і корисне для них. А як же ж я помилилась. Минуло 10 днів, діти повернулися, попросили зустріти їх, бо в них багато речей.

Ось я з ними й зайшла в дім. А тут почалось найгірше, вони побачили, що я поралася в їх речах. Дочка суперечку справжню влаштувала. Почала говорити, що я негарно вчинила, без дозволу лізла до їх речей без дозволу, а вони не хотіли цього. Мар’яна забрала одразу у мене ключі.

Минуло вже 2 тижні відтоді. Зі мною зв’язок діти не підтримують зовсім. Я сама теж не намагаюсь миритись. Вважаю, що не зробила нічого аж такого поганого, щоб ще вибачатися. Невже я не права?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page