fbpx
Життєві історії
Я дні рахувала, коли з’їду від свекрухи, думала, що в новій квартирі у нас почнеться нове життя. Але я рано раділа, бо майже наступного дня після переїзду з’явилася Ольга Данилівна, і відчинила двері нашого помешкання своїм ключем

Коли я погоджувалася вийти заміж за Андрія, про непростий характер його мами, моєї майбутньої свекрухи, я вже чула. Я його любила, тому заплющила очі на все.

А свекруха не злюбила мене з самого початку. Не помітити цієї неприязні було досить складно. Після весілля ми вирішили не винаймати житло, а накопичити на перший внесок по іпотеці. У зв’язку з цим довелося тимчасово розміститися у Ольги Данилівни, хоча я і розуміла, що особисто для мене це не найкращий варіант.

Кімнатка їм дісталася простора і світла, і я, не довго думаючи, вирішила навести в ній свої порядки: поклеїти нові шпалери, повісити штори. Але мама чоловіка не дозволила мені нічого робити, нагадала, що квартира не моя, господарювати в ній нічого. Ось своє придбаєте, там уже господарюйте…

І мені довелося змиритися, принаймні Андрій про це попросив. Десь у глибині душі у мене ще жевріла надія, що ми з свекрухою з часом налагодимо спілкування. Але реальність поки що не радувала.

Люблячи одного чоловіка, ми з нею стояли з різних боків барикад. Свекруха з самого ранку стежила за кожним моїм кроком, прискіпувалась до всього: не так попрасувала речі сина, пересолила борщ, погано витерла пилюку і так до нескінченності. Їй навіщось треба було знати абсолютно все про мої плани на день.

Вечорами я тихенько плакала в подушку, руки вже опускалися від безсилля, навіть розмова не клеїлася, що там було думати про те, як налагодити стосунки.

Через півтора роки ми купили квартиру, з радості я почала збирати речі, не чекаючи закінчення ремонту. Хотілося видихнути та розпочати спокійне життя. Але я рано раділа, бо майже наступного дня після переїзду з’явилася Ольга Данилівна, відчинила двері своїм ключем (звідки у неї з’явився комплект залишилося загадкою), і все почалося наново.

Вона тепер могла собі дозволити прийти коли їй заманеться, поводилася як господиня. Могла лазити по шафах, перевіряти речі сина на чистоту, підійти та заправити ліжко.

Одного разу я спробувала протестувати, але почула на свою адресу багато «хороших» слів. Було таке відчуття, що заміж вийшла не за Андрія, а за його матір.

– Так, вона буває нав’язлива, але це моя мама, що я зроблю? – дивувався чоловік.

– Попроси бодай попереджати про свої візити.

– А якщо мати образиться?

– А про мене ти зовсім не думаєш? Якщо я ображаюся я?

Тоді я купила новий замок, залишивши лише два комплекти. Свекруха залишилася без ключів. Звичайно ж, чоловік усе зрозумів, але виду не подав. Цілий місяць я відпочивала та раділа життю без Ольги Данилівни. Ох і образилася тоді свекруха, але йти просити прощення я поки що не збиралася. Андрій же переживав за матір, але вірно вважав, що цей період піде всім на користь.

І ось рівно через місяць я сама їй зателефонувала, запросила на чай із пирогом. Того вечора ми вперше душевно поговорили, але свекруха продовжувала триматися дещо відсторонено.

А коли за кілька місяців я зрозуміла, що чекаю дитину і повідомила новину свекрусі, та обійняла мене і навіть розплакалася. Народження дочки взагалі змінило все. Тепер наша сім’я живе дружно, я називаю свекруху мамою, а вона мене донькою.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page