Я з своїм чоловіком прожила чудових 35 років, такого доброго чоловіка, як був у мене, ще пошукати треба.
Але, на жаль, 2 роки тому його не стало. І я залишилася сама.
Сказати, що мені важко зараз без нього, це нічого не сказати. Степан і гроші заробляв (я все життя була домогосподаркою), і все додому купував, і справи всі завжди він вирішував, і за квартиру платіжки мене не обходили – все він оплачував сам.
Я за ним була, як то кажуть, як за кам’яною стіною. Жили ми душа в душу, ніколи не сварилися, я до свого чоловіка з величезною любов’ю ставилася, як і він до мене.
Двоє дітей ми виростили. Син і донька уже одружені, вони за ним з батьком прикладом теж чудові сім’ї створили, в яких любов і злагода панує.
Та, на жаль, життя не стоїть на місці. Першим пішов у засвіти мій Степан, залишивши мене одну.
Перший час діти мені допомагали, вони приїжджали до мене по черзі, до себе трохи забирали, навіть путівку в санаторій купили.
І саме з цієї поїздки почалася моя нова історія. Там я познайомилася з одним хорошим чоловіком, Василем.
У нас з ним виявилося багато спільного: ми ровесники, обоє самотні, він, як і я, вдівець, а діти живуть далеко.
От і стали ми з Василем зідзвонюватися спочатку, а потім він до мене в село приїхав.
Обдивився все Василь, добре все обміркував, і запропонував мені за нього заміж виходити. Каже, що вдвох старість зустрічати не так сумно – і поговорити з ким буде вечорами, і руку допомоги подати якщо що.
І я з ним згідна, вдвох таки краще, ніж самому. Та й чоловік він хороший, господар добрий, він вже себе показав в роботі.
Василь на пенсії, але ще має якісь підробітки. Головне, що він сам все зробити вміє.
Він жив в будинку з сином і невісткою, каже, що невістка має непростий характер, він себе зайвим у власному домі почуває.
Одним словом, вирішили ми бути разом, вже й заяву подали. Бо я, хоч і жінка у віці, але вважаю, що жити ось так, на віру, це недобре – стосунки мають бути оформленими.
Але коли про мої плани дізналися діти, вони сказали, що категорично проти.
Я їм в четвер обом зателефонувала, і повідомила, що заміж виходжу. Запросила на суботу до себе в гості, то якраз свято Спаса, думала, посидим, я їх з Василем познайомлю, бо ж ми тепер одна родина.
Приїхали до мене син з донькою в п’ятницю зранку, до суботи чекати не стали. І давай мене картати, що це я собі на старості років надумала!
Ні син, ні донька не розділяють мого бажання стати щасливою:
– Якщо тобі сумно, мамо, зачиняй будинок і переїжджай до мене жити, – сказала мені донька.
– Або до мене, будеш внуків в школу водити, – підхопив слова сестри син.
Поїхали вони додому без нічого, і дуже на мене ображені.
А я щиро не розумію, що я роблю не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
