Богдан не став ходити довго кругами і вже через пів року нашого знайомства зробив мені пропозицію, а ще через два місяці ми одружилися, незважаючи на те, що ми ще були студентами. Його батьки віддали нам квартиру бабусі, забравши її до себе. Ми почали жити разом, все йшло чудово. Я намагалася забезпечити вдома затишок і комфорт. Чоловіка нічим, крім виносу сміття, не озадачувала. Я намагалася бути зразковою дружиною і господинею, предметом заздрості його друзів.
Перші проблеми виникли на останньому курсі інституту. Я писала дипломну роботу, багато приділяла часу навчанню, затримувалася в інституті. Часу на домашні справи було мало, іноді навіть не було що їсти. Такий розклад абсолютно не влаштовував Богдана. Він звик, що вдома його чекає їжа, чистота і дружина. Тому, коли всього цього не стало, він почав обурюватися. На всі мої відмовки, що у мене немає часу, Богдан починав кричати, що мої проблеми його не хвилюють.
Причому, допомагати мені по дому він категорично відмовлявся, мовляв, не чоловіча це справа, мити підлогу і посуд. Через три місяці такого життя, Богдан пішов жити до мами, ми бачилися лише на вихідних. Свекруха не раз мені говорила, що не можна так жити. У всьому вона звинувачувала лише мене, а її син був у всьому правий.
Коли я нарешті закінчила інститут, Богдан повернувся до мене, ми знову зійшлися. Далі нам обом потрібно було шукати роботу. Весь час, поки ми вчилися, нам допомагали батьки. Я роботу знайшла швидко і щосили працювала, заробляючи невеликі, але гроші. Богдан з пошуком роботи не поспішав. Йому все було не так – то маленька зарплата, то далеко від будинку, то графік не той, то ще купа відмовок. Тому він сидів удома або відпочивав з друзями. Сидячи вдома, йому було нудно, тому Богдан чіплявся до кожної дрібниці.
Вся робота по дому і далі була на моїх плечах. Я бігла після роботи додому і в поспіху готувала вечерю. Я розривалася між роботою і домом, чоловік нічим не допомагав, а тільки дорікав. Почалися сварки, я мовчала, плакала, намагалася догодити йому щосили, любила його. Далі стало ще гірше – в наші сварки почала влазити свекрух. Вона і сама все життя жила за правилом «жінка повинна тягнути на собі все».
Богдан все ж влаштувався на роботу через пів року, сварки на деякий час припинилися. Через рік я зрозуміла, що чекаю дитину. Я знову сильно втомлювалася, тому у нас знову почалися скандали. Чоловік не розумів мого стану, не шкодував, вимагав уваги і турботи тільки до себе. Я намагалася все встигати, але натомість від такого життя потрапила до лікарні.
Богдан знову поїхав до мами. Я пролежала на збереженні місяць, після виписки мені був призначений повний спокій. Дізнавшись про це, чоловік взагалі вирішив не повертатися додому. Йому була не потрібна немічна жінка. На вихідних він відвідував мене. Мені було гірко і прикро, я часто плакала. Тепер я розумію, що уже тоді потрібно було бігти від нього, але я продовжувала його терпіти. Народився син, чоловік повернувся додому, але ненадовго.
Тепер йому почав заважати власний син. Дитина плакала, Богдан не висипався, його це дратувало, я нічого не встигала. Знову почалися докори і скандали. З сином він зовсім не хотів допомагати, вважав, що ним має займатися мама, тобто я. А у мене просто не вистачало рук, сил і часу. Чоловік мене не розумів. Він приходив ввечері, вимагав вечерю, дивився телевізор і йшов спати. За весь вечір він міг навіть не підійти до сина.
Одного разу, коли я не спала вже два дні через хворобу сина, Богдан прийшов і закотив скандал, що вдома не було що їсти. Тоді я не стала мовчати, висловила йому все, що про нього думаю. Богдан облаяв мене і знову пішов до мами. Ми не бачилися місяць.
Я подала на розлучення, але свекруха вперто наполягала, що дитині потрібен батько, і що мої батьки занадто далеко і їхати до них із немовлям було б нерозумно. Я погодилася і вирішила дати чоловікові ще один шанс.
Але у нас так нічого і не змінилося, я і далі не бачу підтримки чоловіка. Ми живемо як сусіди, а я його домробітниця. Я так старалася бути ідеальною дружиною, нічим його не озадачувати, що у підсумку він став безпорадним. Я сама зробила його таким. Тепер пожинаю плоди своєї багаторічної турботи. Я так старалася догодити чоловікові, що робила все на шкоду собі.
Ми досі живемо разом, я віддала сина в садок і сама вийшла на роботу. Я не розумію, що мені далі робити? Так більше жити не можна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
