Відразу після школи я поїхала підкоряти столицю, бо розуміла, що допомоги мені чекати ні від кого. Коли мені було вісім років, не стало мого батька. Ми тоді жили в його будинку. Не пройшло і тижня, як до нас приїхали мої тітки, рідні сестри батька, і виставили нас з мамою на вулицю. Вони нас переконували, що по закону це їхній будинок. Дали нам три дні, щоб ми зібрали свої речі і виїхали.
Йти нам було нікуди, два дні ми ночували на вокзалі, а потім мама знайшла якусь одиноку стареньку бабусю і домовилася, що буде допомагати їй, а та на перших порах нас прихистить. Потім мама знайшла роботу і винайняла нам стареньку квартиру на околиці нашого містечка. Я намагалася добре вчитися, щоб не хвилювати маму. Разом я розуміла, що тільки через освіту я зможу дати собі раду в житті. Ще маленькою я собі пообіцяла, що опиратимусь лише на свої сили. Ні в кого нічого просити не буду. Стану самостійною і незалежною.
І у мене майже вийшло. В університеті я була кращою студенткою, навчалася на відмінно. На практиці, яку я проходила в одній із столичних фірм, мене помітили і запропонували спочатку підробіток, а потім повноцінну роботу. На таких фірмах люди отримують пристойні зарплати, тому мої справи швидко пішли вгору. Тепер я змогла і себе прогодувати, і мамі допомагати. Я могла собі дозволити навіть відпочинок закордоном. Правда, відпочивала рідко, бо треба було працювати.
На роботі я познайомилася з чудовим хлопцем – Михайлом. Він був керівником цілого відділу. Подейкували, що його батьки дуже заможні. Це було видно з його зовнішнього вигляду і манер, у всьому Михайло намагався бути ідеальним. На той час є вже теж зовсім не була схожа на ту провінційну дівчинку, яка приїхала підкорювати столицю. Я добре заробляла, тому і добре виглядала.
Якось я допізна залишилася доробляти проект. Михайло теж в той вечір затримався. Ми розговорилися і не помітили, як прийшов вечір. Тоді Михайло підвіз мене додому і відтоді почав приділяти мені знаки уваги. Мене це дуже тішило, але я розуміла, що зовсім йому не пара – хто він, а хто я. Коли я зрозуміла через деякий час, що у Михайла щодо мене серйозні наміри, я вирішила розповісти йому правду. Але при цьому дуже боялася його реакції.
Та на диво Михайло спокійно сприйняв інформацію про те, що я зовсім не багата. Незабаром він познайомився з моєю мамою і обіцяв познайомити мене з своїми батьками. Його батьки теж досить спокійно мене прийняли.
Ми одружилися і почали жити у квартирі Михайла. Треба сказати, що я відчула себе, як в казці про Попелюшку. Михайло і справді був дуже заможний, я навіть ніколи не мріяла, що буду так жити.
Михайло багато працював і швидко просувався по кар’єрних сходинках. Але при цьому дуже виснажувався. Я теж намагалася не відставати, тому не встигала виконувати домашню роботу. Так у нас назріло питання про те, що чоловік більше не вважав, що мені варто працювати. Він почав умовляти мене займатися виключно домом. Адже йому було б приємно розуміти, що він важко працює заради того, що вдома я чекаю його з розпростертими обіймами і гарячою вечерею. А виходило, що я сама приповзала частенько пізніше нього і зовсім без сил.
Михайло мене запевняв, що його заробітку з головою вистачить на нас обох, щоб я не хвилювалася за гроші. Але як йому пояснити, що мої страхи значно глибші. Я ж дала собі обіцянку, сподіватися лише на себе. Я не хочу бути залежною від чоловіка. Я боюся, що Михайло зміниться, як тільки його дохід буде основним і єдиним. Боюся, що в один такий же чорний день, як багато років тому, я можу залишитися з дитиною і без засобів до існування.
Розумію, що в такому підвішеному стані відносини довго не протримаються. І втратити його не хочу. Пропонувала найняти дімробітницю, але чоловік не хоче. Він хоче, щоб я сиділа вдома і навіть натякнув мені на те, що мріє про спадкоємця. Не знаю, що мені робити, вибрати сім’ю і присвятити всю себе створенню затишку чи продовжувати надіятися лише на свої сили.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
